СТРЕПЕНУТИ, ну, неш, док.
1. перех. Поштовхом,
посмиком, ривком і т. ін. заколивати що-небудь.
Перекинувши через плече улик, побіг [дід] з ним до тернини,
підставив під бджоли і стрепенув легенько гілку...
(Панас Мирний, I, 1954, 192);
// Смикнути, шарпнути
кого-небудь за щось. [Любов (стрепенула його за руку):]
Тобі страшно? (Леся Українка, II, 1951, 93); Побачивши, що
хлопець обижає Тетянку, стрепенув [дід] його за вухо
(Грицько Григоренко, Вибр., 1959, 225).
2. неперех., чим. Поривчастим рухом захитати, замахати
чим-небудь. Целя отряслась із нього [забуття],
стрепенула своєю головкою з коротко обстриженим,
м'яким, як шовк, попелястим волоссєм [волоссям] (Іван Франко,
II, 1950, 289);
// Зробити помах чим-небудь у повітрі;
змахнути. Оселилися вони знов у своїй хаті, у глухім
дворі, бо вже не було там нічого живого, щоб голос
подало, щоб крилом стрепенуло — усе вже спродане
було... (Марко Вовчок, I, 1955, 249); Сашко обережно підкинув
ластівку, вона стрепенула крилами і знялась на акацію
(Леонід Юхвід, Оля, 1959, 38).
3. перех. Викликати в кого-небудь стан тремтіння,
дрожу, ознобу. Мов лихоманка стрепенула Василя;
поблід, як полотно (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 32); Якась трясця
стрепенула його всього, коли він пригадав тепер те
(Панас Мирний, IV, 1955, 136);
// безос. — А що, Федоре, панів
куме! — ледве ворочаючи язиком, вимовляє Федір. —
Дожився? ..Бач, як тебе стрепенуло!.. (Панас Мирний, IV, 1955,
233).