Словник української мови

СТРІ́ЧНИЙ, а, е, розм. Те саме, що зустрічний. Стрічні хаджі одвертались од нього, немов жахались грішника (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 158); Коли вдалині показувався стрічний пароплав, «Комсомол» гудів, а з стрічного пароплава теж відповідали гудком (Олесь Донченко, VI, 1957, 492); На щастя, незабаром нагодилась стрічна машина (Яків Баш, На.. дорозі, 1967, 42); Бився з вітрами я стрічними, Падав в крові на війні (Микола Гірник, Стартують.., 1963, 20);
//  у знач. ім. стрічні, них, мн. (одн. стрічний, ного, чол.; стрічна, ної, жін.). Люди, які зустрічаються, трапляються кому-небудь на шляху. Він переймав стрічних і всім кричав, що так не можна... Треба оборонятись (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 180); Передерієві лестило, що стрічні затримували свої погляди на його товаришеві (Натан Рибак, Час.., 1960, 156).
 Стрічні куми див. кум 1.
♦ Питати стрічного і поперечного див. питати.