СТРІПНУТИ, ну, неш, док., перех. і неперех. Однокр.
до стріпувати. Зайшов дядько Баран. Енергійно стріпнув
шапкою, на засмічену, не миту, видно, з довоєнних
часів підлогу ляпнула снігова каша (Юрій Збанацький, Сеспель,
1961, 363); Ольга Юліанівна допомогла Лесі встати,
стріпнула й згорнула ряденце (Микола Олійник, Леся, 1960, 226);
Дощ утихає. З мокрого гілля — Коли стріпне його
студений вітер — Ще краплі падають (Максим Рильський, II,
1960, 60); Вона стріпнула головою, поправила на потилиці
волосся і підступилася до Гната (Степан Чорнобривець, Потік..,
1956, 93); Дівчина.. всміхнулася тихо й віями стріпнула
(Андрій Головко, I, 1957, 199); Впав коник на траву, стріпнув
зеленими крильцями (Олесь Донченко, VI, 1957, 187); — Снігу не
так багато, але яка дорога!.. Так і кортить сісти в
санки, стріпнути віжками і помчатись по блискучій
наковзаній стрічці... (Спиридон Добровольський, Очаківський розмир, 1965, 206);
// перех. З силою трясонути кого-, що-небудь. Мовчки,
без єдиного слова, взяв [Василь] Смолярчука за груди —
стріпнув так його, що Кирилові лопнув очкур на
опасистому тілі (Григорій Косинка, Новели, 1962, 186).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 9, 1978. — Стор. 779.