Словник української мови

СТРІПНУТИ, ну, неш, док., перех. і неперех. Однокр. до стріпувати. Зайшов дядько Баран. Енергійно стріпнув шапкою, на засмічену, не миту, видно, з довоєнних часів підлогу ляпнула снігова каша (Юрій Збанацький, Сеспель, 1961, 363); Ольга Юліанівна допомогла Лесі встати, стріпнула й згорнула ряденце (Микола Олійник, Леся, 1960, 226); Дощ утихає. З мокрого гілля — Коли стріпне його студений вітер — Ще краплі падають (Максим Рильський, II, 1960, 60); Вона стріпнула головою, поправила на потилиці волосся і підступилася до Гната (Степан Чорнобривець, Потік.., 1956, 93); Дівчина.. всміхнулася тихо й віями стріпнула (Андрій Головко, I, 1957, 199); Впав коник на траву, стріпнув зеленими крильцями (Олесь Донченко, VI, 1957, 187); — Снігу не так багато, але яка дорога!.. Так і кортить сісти в санки, стріпнути віжками і помчатись по блискучій наковзаній стрічці... (Спиридон Добровольський, Очаківський розмир, 1965, 206);
//  перех. З силою трясонути кого-, що-небудь. Мовчки, без єдиного слова, взяв [Василь] Смолярчука за груди — стріпнув так його, що Кирилові лопнув очкур на опасистому тілі (Григорій Косинка, Новели, 1962, 186).