в означеннях
Тлумачення, значення слова «стріпувати»:

СТРІПУВАТИ, ую, уєш, недок., СТРІПАТИ, аю, аєш, док.

1. перех. Трусячи, скидати, збивати що-небудь; обтрушувати. Стріпує [Наталка] йому з шапки сніг (Ольга Кобилянська, I, 1956, 344); Горобець курив, як у своїй хаті, стріпував попіл у попільничку і зовсім не гадав забиратися (Осип Маковей, Вибр., 1954, 238);  * Образно. Шепче задумливо листя, В'яне, жовтіє. Стріпує роси сріблисті (Максим Рильський, I, 1960, 104);
//  Трясучи що-небудь, очищати, звільняти його від чогось. Надворі падав дощ, а він ішов звичайним кроком і лиш від часу до часу здіймав капелюшину і стріпував з дощу (Ольга Кобилянська, III, 1956, 55); — Добре, дядьку, що хоч гарний нічліг знайшли ми під таку сльоту. От, ллє!.. — Ми таки щасливі..! — стріпав Гриб задоволено капелюх від дощу (Петро Козланюк, Мандрівники, 1946, 39).

2. неперех., чим. Підкидаючи, піднімаючи, трясти поривчасто чим-небудь. Всідаючись, Сашко за звичкою стріпує пасмом м'якого хвилястого чуба — якось він вміє отак красиво, артистично стріпувати цим чубом, відкидав всю хвилю назад легким хвацьким помахом голови (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 42); Кобила стріпувала головою, насторожено підводила вуха, наче прислухалась до шарудіння, що чулося за сінешніми дверима (Анатолій Шиян, Баланда, 1957, 3).

3. неперех., чим. Робити рухи, помахи чим-небудь у повітрі. Вертівся отець Альойзій на кріслі на всі боки.. і стріпував рукою понад вухом, наче кіт, що миється лапкою (Лесь Мартович, Тв., 1954, 166); Катря стріпує довгими, пухнастими віями, наче прокидається від сну (Василь Кучер, Прощай.., 1957, 198); Не вагаючись, я погнався за чайкою. Вона втікала швидко, стріпуючи час від часу правим здоровим крилом (Юрій Збанацький, Мор. чайка, 1959, 23); Тоненька гілочка під пташкою коливалася, але вона.. продовжувала коротким дзьобом розправляти пір'ячко, стріпувала крильцями (Леонід Первомайський, Дикий мед, 1963, 269);  * Образно. Стріпує крилами осінь широкими, Роси спадають у млі (Максим Рильський, I, 1960, 102);
//  неперех. Злегка колихати, хитати що-небудь. Зорі поринають у голубім небі, тихий вітрець потягає, дерева стріпують зрошеними листочками (Лесь Мартович, Тв., 1954, 176).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 9, . — Стор. 780.

Коментарі (0)