в означеннях
Тлумачення, значення слова «стряпчий»:

СТРЯ́ПЧИЙ, чого, чол., іст.

1. У Російській державі з XVII століття — назва, а згодом чин деяких службових осіб, що виконували різноманітні господарські обов'язки при царському дворі. Не міг Омелько й не хотів — ані листа боярам та стряпчим показати, ані до пуття розповісти, бо ж гінцем, видима річ, був потаємним (Олександр Ільченко, Козацькому роду.., 1958, 517).

2. У XVIII — першій половині XIX ст. — урядовець при губернських прокурорах, що здійснював судовий нагляд у повітах Росії. Коли це на ранок — летить у Ніски сам справник, летить стряпчий, летить становий (Панас Мирний, I, 1949, 304).

3. У дореволюційній Росії з XIX ст. — особа, допущена до адвокатської практики в комерційних судах. За стряпчого, як завсігди годиться, Була приставлена Лисиця... (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 43); Читання судової ухвали тривало двадцять хвилин.. Всі стояли: п'ятдесят солдатів охорони, п'ятдесят членів суду та стряпчих, п'ятдесят журналістів, п'ятдесят чотири свідки, два особистих лікарі підсудного (Юрій Смолич, VI, 1959, 339).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 9, . — Стор. 797.

Коментарі (1)