Словник української мови

СТРОГА́Ч, а, чол., розм. Сувора догана. У Савочкіна був такий зніяковілий і пригнічений вигляд, коли він виходив з прийомної, що секретарка вирішила — тут ..пахне строгачем (Вадим Собко, Звичайне життя, 1957, 61).
♦ Вліпити (дати і т. ін.) строгача — винести сувору догану. — Доведеться вліпити тобі строгача, не інакше (Олександр Довженко, II, 1959, 144); Дали [Мацепурі] строгача за провал і розтрату (Степан Олійник, Вибр., 1959, 255); — Та тут не нагороду, а строгача швидше втелющать... У кращому випадку (Віталій Логвиненко, Літа.., 1960, 42).