в означеннях
Тлумачення, значення слова «строкатий»:

СТРОКА́ТИЙ, а, е.

1. Укритий, розписаний різнобарвними смужками, плямами і т. ін., забарвлений в різні кольори; пістрявий. Фарбують пряжу в нашому цеху недбайливо: нитки бувають строкаті, а від того фарба наших светрів нерівна... (Михайло Томчаній, Закарп. опов., 1953, 24); Біля строкатої будки, в якій колись жив вартовий шлагбаума, чорніло двоє коней (Олекса Десняк, Десну.., 1949, 521);  * Образно. Романчук жадібними очима ловив той строкатий краєвид, що відбігав ген-ген, аж до синіх гір (Яків Качура, Вибр., 1953, 340);
//  З яскравими різнобарвними малюнками (про тканини та вироби з них). Стояло широке ліжко, заслане строкатою ковдрою (Олександр Копиленко, Лейтенанти, 1947, 138); Сусідні двері відчинилися. З них вискочила Інна в широкому строкатому халаті, в капцях на босу ногу (Дмитро Ткач, Жди.., 1959, 67);
//  З великими плямами або крапками (про масть тварини). — Чи вже таки не розважусь я й тоді, як куплю собі коника строкатого? (Марко Вовчок, VI, 1956, 220);
//  Який має різнокольорове забарвлення, оперення (про птахів). Одна тільки строката зозуля гуляла безтурботно (Оксана Іваненко, Ліс. казки, 1954, 16); Строкатий одуд; Строкатий дятел;
//  Який виділяється різноманітністю, яскравістю і т. ін. Скільки сягало око, тяглося строкате татарське військо (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 158); Гауптман .. закурив, пройшовся перед нами, оглянув строкатий натовп оцінюючим поглядом (Юрій Збанацький, Єдина, 1959, 249); Біля кінотеатру молоді гуцулки сяють барвами строкатого вбрання (Василь Кучер, Дорога.., 1958, 146);  * Образно. Оплески, чокання чарок, вигуки «гірко!» і черговий туш оркестру злились в одну гучну і строкату весільну симфонію (Любомир Дмитерко, Наречена, 1959, 202).

2. перен. Який складається з різних елементів; неоднаковий за складом; неоднорідний, різноманітний. При надто ранньому збиранні овес дає строкате зерно (Зернові комбайни, 1957, 5); Оператори, художники, актори, статисти... Ти мусиш об'єднати увесь цей строкатий колектив.. в одну творчу волю... (Олесь Гончар, Циклоп, 1970, 109); Куцевич зібрав у себе досить строкате товариство (Натан Рибак, Час.., 1960, 792); Мова художніх творів української літератури XVI—XVII ст. являє собою строкату суміш різних стилістичних компонентів (Курс історії української літературної мови, I, 1958, 83).

3. перен. Який постійно вередує, діє наперекір кому-небудь; якому важко догодити; вередливий, примхливий. Ненечка її Амата В душі своїй була строката, Не всякий їй любився зять (Іван Котляревський, I, 1952, 165).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 9, . — Стор. 785.

Коментарі (0)