СТРУ́НЧИТИ, чу, чиш, недок., перех., розм. Давати комусь настанови, повчати, як себе поводити; виховувати, наставляти. Іван Антонович, лейтенант Черниш і всі обслуги, пересміхаючись, чекали, як Хома буде струнчити новачків (Олесь Гончар, III, 1959, 326); — Микита ваш виріс, правда, видющим, та викохувати воли — не парубоцьке діло. Самого ще струнчити треба... (Федір Бурлака, О. Вересай, 1959, 166).