СТРУНКОНО́ГИЙ, а, е, поет. З стрункими ногами. Сам він [Геракл] з богами безсмертними разом В щасті живе, струнконогу він Гебу дружиною має (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 207); Дівчина грайливо оглянула себе, струнконогу (Олесь Гончар, Циклон, 1970, 152).