СТРУ́ННИЙ, а, е.
1. Прикм. до струна 1. Вони співають — і співає з ними Усе навколо, зриме і незриме, Ба навіть сивоусий бригадир, Скупий у мові і суворий в ділі, Підхоплює ті звуки легкокрилі, Немов бандури струнний перебір (Максим Рильський, III, 1961, 205).
2. Який створює звук за допомогою струн (про
музичні інструменти). Музичні інструменти, поширені
нині у народно-мистецькому побуті, поділяються на
три великі групи: ударні, духові та струнні (Знання та праця,
7, 1971, 20);
// Який складається з таких інструментів.
Сюїта для струнного квартету [П. О.] Козицького
являє собою тему з шістьма варіаціями (Народна творчість та етнографія, 3, 1957, 144); Вони зайняли окрему кабінку поближче
до естради, де розташувався струнний оркестр
(Олесь Донченко, V, 1957, 282);
// Признач. для виконання на
таких інструментах, виконуваний на них. Струнна
мелодія.
Струнний гурток — гурток любителів гри на струнних
інструментах. — Де там думати про побачення,
коли в дзеркало ніколи глянути! Керую танцювальним
і струнним гуртками, редагую стінну газету, очолюю
агіткультбригаду (Євген Кравченко, Бувальщина, 1961, 170).