в означеннях
Тлумачення, значення слова «стриміти»:

СТРИМІТИ, млю, миш; мн. стримлять; недок.

1. тільки 3 ос. Височіти, здійматися над рівнем, поверхнею чого-небудь; видаватися, виступати вгору. Голі, давно білені, муровані стовпи стриміли понуро вгору (Іван Франко, IV, 1950, 476); Зранений трьохсотлітній дуб давно вже всох, і в небо тепер стриміло голе покручене гілля (Петро Панч, На калиновім мості, 1965, 201); Над ними [перелазами] схиляються вітами старезні розложисті осокори, стримлять поодинокі високі сосни (Василь Козаченко, Сальвія, 1959, 6);  * У порівняннях. Єремія виїхав з двору і на окопі знов углядів здоровецького старця. Старець сидів на окопі, неначе стриміла копиця сіна (Нечуй-Левицький, VII, 1966, 135);
//  Рости сторч, не прилягати щільно (про вуса, волосся і т. ін.). Непідголене і розпатлане волосся, жорстке, як кнуряча щетина, стриміло догори і закривало лоб і товсту шию (Олекса Стороженко, I, 1957, 399); На нього налетів низькорослий опецькуватий жовнір з сизим носом, під яким стриміли.. вуса (Михайло Стельмах, II, 1962, 244);
//  Частково виступати звідки-небудь. Матня невода швидко наближалась до берега. У вічках стриміли щуки, біла риба, лини, оселедці (Олекса Десняк, Десну.., 1949, 455); З кучугури сірого попелу стримів чорний димар та напівзруйнована піч (Олесь Донченко, IV, 1957, 218);
//  Виглядати звідки-небудь (про щось засунуте, закладене в, за або під що-небудь). За поясами [у гусарів] стриміли дорогі кинжали з срібними позолоченими держалнами (Нечуй-Левицький, VII, 1966, 218); В нагрудній кишеньці піджака [Вершиніна] стриміло два олівці і авторучка (Олекса Гуреїв, Життя.., 1954, 13); В хаті вечорова сутінь. Пахне васильками, що стримлять під сволоком (Іван Цюпа, Краяни, 1971, 331);
//  розм. Знаходитися в якому-небудь місці, міститися де-небудь, виділяючись серед навколишнього простору. На подвір'ї стриміли тільки два .. хлівці (Нечуй-Левицький, III, 1956, 323);
//  Бути видним, помітним зорові; виднітися. Сіро-зеленим кублом ген-ген стриміла Ковалівка… (Яків Качура, II, 1958, 44).
Кілком стриміти у душі — дуже заважати, набридати. — Їй-богу нема! Я всі санки витрусив, — обізвався Кіндрат, котрому ці коробки, як і самі лихі панни, кілком стриміли у душі (Нечуй-Левицький, II, 1956, 70).

2. розм. Перебувати де-небудь (про чиюсь небажану, надокучливу, недоречну, постійну і т. ін. присутність). Голос пані Бровко підскочив угору, як на пружині: — Прошу вийти й не стриміти мені під дверима (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 417); На другий день погнав я пасти. Хлопці полягали спати.., а мене заставили скот завертати. Вони собі спочивають, а я стримлю з герлигою біля худоби (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 30).
Думка [гвіздком (колом і т. ін.)] стримить (стриміла і т. ін.) в голові (голівоньці) чиїй — хто-небудь невідступно думає про когось, щось. В його малій голівоньці гвіздком стриміла думка: от хоч би що, а піти посипати! (Панас Мирний, IV, 1955, 289); Вишневецький не збирався втікати, в голові стриміла одна думка: знімати з себе всю зброю чи тільки віддати голу шаблю (Іван Ле, Наливайко, 1957, 99); Стриміти [гвіздком (цвяхом і т. ін.)] в голові (в пам'яті і т. ін.) чиїй, кому — те саме, що Стояти в голові (див. стояти). Довбня тепер стримів гвіздком у її голові, стояв перед очима (Панас Мирний, III, 1954, 250); Починаю своєю звичкою перебирати в думках старі сюжети новел, невикористані теми, що здавна гвіздками стриміли в моєму пам'ятку (Степан Васильченко, Вибр., 1950, 45); Видко, що вона [Рахіра] йому ще добре в голові стримить (Ольга Кобилянська, II, 1956, 138); Стриміти над душею — те саме, що Стояти над душею (див. душа). Гордій Кошара із жінкою сумно, як над труною, стоять біля гарби, на якій, прикрившись картузом, лежить Денис. — Ішли б додому. Чого стримите над душею? Мені від цього не полегшає (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 276); Стриміти спичкою (як спичка) в (на) оці (очах) — те саме, що Стирчати більмом (спичкою) в (на) оці (очах) (див. стирчати). Та земля Притичина не одну те ніч не давала йому спати, болячкою в серці сиділа, тичкою в оці стриміла (Панас Мирний, III, 1954, 54).

3. Стрімко рухатися в якомусь напрямі (перев. знизу догори). Смола кипить. З дна стримлять чорні бунтівливі потоки (Юрій Яновський, II, 1958, 127);
//  Литися, текти струменем; струмувати. Тут коло мене вже ріка стриміла униз (Павло Тичина, II, 1957, 156);
//  Здійматися й переміщатися вгору, поширюючись над чим-небудь (про дим, туман, пил і т. ін.). Вечірнє село оживає. Ще стримлять угору прямовисні стовпи диму. Але потроху вони тануть (Юрій Яновський, I, 1958, 616).

4. розм. Те саме, що прагнути. Хай нидіють замерзлі душі, За слово осуду — прости. Я все життя стриміти мушу До недосяжної мети (Любомир Дмитерко, В обіймах сонця, 1958, 56).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 9, . — Стор. 770.

Коментарі (0)