Словник української мови

СТУКОТАТИ, очу, очеш і СТУКОТІТИ, очу, отиш, недок. Підсил. до стукати. В пекарні стукотять ножі, кухарі обід готують (Нечуй-Левицький, I, 1956, 149); З ранку й до ночі.. стукотіли по всьому містечку сокири теслярів (Олесь Гончар, Таврія, 1952, 33); — Давай, Івасю, удвох стукотати! — сказав Карпо і почав кулаком вибивати у двері (Панас Мирний, I, 1954, 270); Краплинки дощу стукотять у віконце (Наталя Забіла, Веселим малюкам, 1959, 89); На машинці стукотіла одна машиністка — білява тендітна панночка (Андрій Головко, II, 1957, 80); Дівчинка йде серед ночі, І не поверне назад. Серце ледь чутно стукоче... Серце не підведе! (Валентин Бичко, Вогнище, 1959, 216); У Роксани дрібно-дрібно стукотіло серце, дрижали від ракеті руки і ноги (Антон Хижняк, Д. Галицький, 1958, 149);
//  безос. Знову настала тиша, і Андрій чув, як у нього від напруження стукотіло в скронях (Олекса Гуреїв, Наша молодість, 1949, 131).