в означеннях
Тлумачення, значення слова «стуляти»:

СТУЛЯТИ, яю, яєш і СТУЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., СТУЛИТИ, стулю, стулиш, док., перех.

1. Наближаючи впритул одне до одного, щільно з'єднувати (предмети або краї предметів). Пальченята аж лущали, так він їх стуляв.. в кулаки, надуваючись від кашлю (Панас Мирний, I, 1954, 310); Помітивши, що бранець пильнує за ним, католик пускає очі під лоб і стулює долоні (Антон Хижняк, Д. Галицький, 1958, 126); Вибігла [лисичка] на поле, сіла, виїла мачок із пиріжка, а туди напхала сміттячка, стулила його та й біжить (Українські народні казки, 1951, 27);  * Образно. Він краяв і стуляв свої колишні думки занадто грубо (Юрій Мушкетик, День.., 1967, 4); — Який там з мене грамотій, — махнув рукою Мар'ян, — Ледве букву до букви стулю (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 429);
//  З'єднувати докупи частини чого-небудь. Іванко вийняв половинки персня, хустки та шаблі, і як почали стуляти їх з тими половинками, що лишилися у царівен, то все якраз прийшлося одно до одного (Українські народні казки, 1951, 116);
//  розм. Складати що-небудь розкрите, розгорнуте; закривати. Як я вже стуляла книжку, мій непокірний погляд таки забіг на остатню стрічку (Леся Українка, III, 1952, 741); Який гарний метелик сів на стовбур дерева, розкриває і стулює барвисті, непередаваних кольорів крильця (Олександр Копиленко, Земля.., 1957, 202).

2. Закривати, змикати (губи, повіки і т. ін.), заплющувати (очі). Пишно стуляла [дячиха] губи і бовтала китицями нових модних черевиків (Гнат Хоткевич, II, 1966, 362); Гордій стуляє очі (так краще згадувати) і переноситься мислями у ту далеку пору перших весняних днів свого кохання (Дмитро Бедзик, Серце.., 1961, 4); Маріка.. підводить великі очі, стулює губи, б'є об поли руками (Степан Васильченко, Незібрані твори, 1941, 37); Морозенчиха стулює уста, щоб не закричати (Михайло Стельмах, I, 1962, 393); — Не знаю, куди глянуть, як той рот стулить, де ті руки діти... (Архип Тесленко, З книги життя, 1949, 13); Стара міцно стулила зморщені губи (Семен Журахович, Звич. турботи, 1960, 117);  * Образно. Коли ми летіли з Москви до Праги, зимовий день вже потроху стуляв свої повіки (Павло Тичина, III, 1957, 365);
//  Спричинятися до закривання, змикання (губ, повік і т. ін.), до заплющування (очей). Сон очі стуляє (Панас Мирний, I, 1954, 228); Сонце почало легко припікати, а ясність так і вабила стулювати очі (Ольга Кобилянська, II, 1956, 51); Тихо гомоніли проміж себе козаки. Сонісалодко стулював повіки (Яків Качура, Вибр., 1953, 90).
Не стуляти (стулити) [й] очей (повік, ока) — не мати змоги заснути навіть на короткий час. — Я цілу ніч.. очей не стуляла через оцього вітрогона (Нечуй-Левицький, VI, 1966, 99); У камері почали вкладатися спати. Тільки Матрос цілу ніч не стуляв очей (Іван Микитенко, Повісті.., 1956, 155); Цілу ніч на плоту ніхто й очей не стулив (Василь Кучер, Голод, 1961, 186); [Предслава:] Всю ніч я й ока не стулила (Іван Франко, IX, 1952, 290); Стуляти (стуляти) писок (писка) див. писок.

3. тільки док., перен., розм. Наспіх, недбало зробити що-небудь. [Жінка:] Та хата є, ще чоловік стулив якусь там хижку, але печі дасть біг (Леся Українка, III, 1952, 28); — Машину стулимо на авторемзаводі — а тих, що обіцяні вам, Артеме Івановичу... (Юрій Яновський, IV, 1959, 225).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 9, . — Стор. 803.

Коментарі (0)