Словник української мови

СТУСА́Н, а, чол. Удар кулаком. Кулаки посипались на його плечі; супроводжений стусанами.., він.. взяв на плечі свій мішок з начинням (Іван Франко, I, 1955, 228); Таки дісталося Свербивусові кілька стусанів, але він розмахнувся навідліг, і кільце розступилося (Микола Ю. Тарновський, День.., 1963, 46); Малий Лука чмихнув і враз замовк, діставши стусана від матері (Іван Багмут, Опов., 1959, 12);
//  Різкий удар ногою, коліном. З розгону вскочивши до камери, я спіткнувся і впав.. Підвестись допомагає мені дужий стусан ногою (Петро Колесник, На фронті.., 1959, 105).
♦ Відважувати (відважити) стусана див. відважувати; Давати (дати) стусана див. давати; Надавати стусанів див. надавати 1; Нахапатися стусанів див. нахапуватися.