СТИДИ́ТИСЯ, джуся, дишся і розм. СТИДА́ТИСЯ,
аюся, аєшся, недок., кого, чого, рідко ким, чим, без
додатка, з інфін. Відчувати стид (у 1 знач.). Не багата
я і проста, та чесного роду, Не стиджуся прясти,
шити і носити воду (Пісні та романси українських поетів.., II, 1956, 6);
— Ускочив я поміж інтелігентів. Ніхто вже мною не
стидається, кождий вип'є зо мною склянку пива залюбки
(Лесь Мартович, Тв., 1954, 216); — Ти б, Андрію, хоч би
бики загнав пішов... Господи, яке то вже до лежні воно!
Хоч би людей стидався! (Архип Тесленко, З книги життя, 1949,
23); Дивлячись, як працює батько, Сашко стидався принести
зі школи четвірку (Вадим Собко, Біле полум'я, 1952, 26);
Сльози пекли очі молодому козакові, і він, стидаючись
свого м'якосердя, крадькома змахував їх рукою (Спиридон Добровольський,
Очаківський розмир, 1965, 116);
// Зазнавати почуття ніяковості,
сором язливості. Він почував, що вона знає про
його любов, і не стидався свойого [свого] чуття (Іван Франко,
VII, 1951, 249); Данило почервонів. Він і сам ще стидався
свого нового стану, особливо перед товаришем (Юрій Смолич,
Мир.., 1958, 28);
// Не наважуватися, не насмілюватися
зробити що-небудь через почуття стида. [Настя:]
Знаєте, Костю, мені багато-багато всяких думок
приходить у голову, хотілось би розпитать вас та й стидаюсь,
щоб не сміялись (Степан Васильченко, III, 1960, 165); Ось прийде
Гафійка, покаже вам ту грамоту. Я говорила: повісь,
нехай усі бачать. А вона в скриню сховала, стидається
(Семен Журахович, Опов., 1956, 254); Я іще стидався взять за руки
Дівчину веселу і просту (Ярослав Шпорта, Ти в серці.., 1954,
107).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 9, 1978. — Стор. 694.