СТИ́ШЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до стишити.
Дорога має казкою у даль, Як моє дитинство, як моє
прощання, Як моя роками стишена печаль (Михайло Стельмах,
V, 1963, 156);
// у знач. прикм. Розмовляючи стишеними
голосами, наче ворог через широчінь дніпрову міг їх
почути, прибулі бійці розпитують рибалок про тутешні
місця (Олесь Гончар, II, 1959, 316); Над залюдненим
майданом гарячим полум'ям бурхає стишений гамір:
чути чиюсь промову (Петро Колесник, На фронті.., 1959, 50); Ярина
досягла фінішу і стишеним кроком пробігла ще
кілька метрів (Олекса Десняк, Десну.., 1949, 284).
2. у знач. прикм. Який стишився (у 2 знач.). Їй так добре, так затишно зараз з ним, мовчазним, стишеним (Василь Козаченко, Листи.., 1967, 318); Над стишеним гуртом колгоспних орачів і сівачів стояло сонце (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 342).