СУДЬБА́, и, жін.
1. розм. Те саме, що доля 1. Боролись
ми не раз, не два з судьбою (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969,
363); В твоїх руках тепер, народе, Твоя судьба, твій
рівний шлях, Бо світоч гордої свободи Палає у твоїх
руках (Максим Рильський, II, 1960, 297); * У порівняннях. Вона,
Євгена, біля тину.. Стояла тихо, мов судьба (Михайло Стельмах,
V, 1963, 62).
♦ Обійдений судьбою див. обійдений; Судьба завела
(заведе) див. заводити 1.
2. заст. Обмова, пересуди. Се не судьба, а щира правда (Номис, 1864, № 6720).