в означеннях
Тлумачення, значення слова «судити»:

СУДИ́ТИ, суджу́, су́диш, недок. і док.

1. тільки недок., неперех. Складати думку про кого-, що-небудь, робити висновок щодо когось, чогось. [Прісцілла:] Ти мало знаєш апостолові твори, щоб судити (Леся Українка, II, 1951, 347); По наших поемах і віршах через п'ятдесят, сто років нащадки будуть судити про людину нашої епохи (Андрій Малишко, Думки.., 1959, 52); В ешелоні, мабуть, багато вагонів; про це можна судити з того, що дуже здалеку натужно чахкав паровоз (Іван Ле, Ю. Кудря, 1956, 73);
//  Міркувати. Я суджу об'єктивно, а тут же треба приймати на увагу і суб'єктивний бік справи (Леся Українка, V, 1956, 381); Тому занесли до хати, а товпа вийшла за ворота і почала судити по-своєму. — Басараби знов зачинають вішатися, не мають гаразду в голові (Василь Стефаник, I, 1949, 149); [Чопорій:] Ви, Ганно, .. розумно судите (Марко Кропивницький, V, 1959, 122);
//  рідко. Говорити, балакати. [Галя:] Ти не чула, сестро, що то вчора про дядька Панаса всі громадяне судили у волості! (Карпенко-Карий, I, 1960, 77).
 Не мені (нам і т. ін.) судити — я (ми і т. ін.) не хочу (не хочемо) або не в змозі робити висновок щодо чого-небудь. Зробив я те, що міг зробити; Чи добре — не мені судити (Іван Франко, XIII, 1954, 145); Чи вірно змальовують художники на своїх полотнах Переяславську Раду, не нам судити (Олександр Довженко, III, 1960, 81); Судячи з… (по …) у знач. вставн. сл. — беручи до уваги що-небудь, на підставі чогось. Судячи з усього, парад мав бути урочистий, помпезний (Олесь Гончар, II, 1959, 350); Незнайома жінка, стара і, судячи по шалі на голові, з міщан, з криком і плачем домагалася, щоб її допустили до отця каноніка (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 157).

2. тільки недок., перех. і без додатка. Оцінювати кого-, що-небудь, чиїсь учинки, поведінку. Діти батька не судять (Номис, 1864, № 9355); [Швачка:] Колишня босоніжка, посполита, і стану подлого [підлого] і роду незначного, судити має гідності лицарські (Леся Українка, II, 1951, 190); Прошу не судити мене суворо і порадити мені що-небудь (Олександр Довженко, I, 1958, 27);
//  Висловлювати свій осуд, засуджувати кого-, що-небудь. [Кассандра:] Андромахо! .. Не ти найнещасливіша у світі, тож не суди нещасних (Леся Українка, II, 1951, 263); Не судіть пісень моїх, о браття, Що в їх світла часом не бува..: Як живе, так кожен і співа (Павло Грабовський, I, 1959, 217); Про нього думали, його знали, над його книгами хвилювалися і в той же час його судили (Натан Рибак, Помилка.., 1956, 85);
//  розм. Неславити кого-небудь; пересуджувати. — Набріхує [баба Параска] на мене, судить мене по селі й по хуторах (Нечуй-Левицький, II, 1956, 16); — Вернися, доне! Не треба проводити нас. Свекруха сердиться, то ще подумає, що ти судиш її, — порадила Ївга (Любов Яновська, I, 1959, 392); Попід хатами в кольорових очіпках щільними рядами сиділи баби й молодиці, лущили соняшник.. і, хитаючи головами, когось судили (Степан Васильченко, I, 1959, 265).
 Судити-гудити; Судити і (й, та) гудити — неславити, пересуджувати кого-небудь. [Настя:] Як же його мовчать, коли тебе так судять-гудять за твою хліб-сіль! (Карпенко-Карий, II, 1960, 184); Зінька аж зітхнула, що Соломію більше гудили та судили, ніж хвалили (Нечуй-Левицький, VI, 1966, 321).

3. тільки недок., перех. і без додатка. Розглядати чию-небудь справу в судовому порядку. — Чия справа? — Війтова! — А хто судить? — Війт! (Українські народні прислів'я та приказки, 1963, 135); Настав день, в котрий мали судити Гната (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 76); В міському саду судив трибунал захоплених левченківців [петлюрівців] (Олесь Гончар, II, 1959, 252).

4. тільки недок., перех. і без додатка. У спортивних іграх — стежити за дотриманням правил і розв'язувати суперечки. Судити матч приїхав суддя аж з обласного центру (Любомир Дмитерко, Наречена, 1959, 134).

5. перех. і з інфін. Призначати, прирікати кому-небудь (про долю, талан і т. ін.). Хай Доля нам судила муку, Та, друже, не впадай в розпуку (Василь Мисик, Біля криниці, 1967, 252).
Судити-рядити; Судити-ра́дити; Судити, рядити (ра́дити); Судити і (й, та) рядити (радити): а) давати лад, керувати. — Запорожці тепер перші пани на Вкраїні: понаставляв я їх сотниками й полковниками, судитимуть і рядитимуть вони по запорозьких звичаях усю Вкраїну (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 181); б) висловлювати свої думки; міркувати. Це, мабуть, були сільські хлопці або, може. робітники з київських фабрик, видно, люди прості, без високої грамоти, а судили-рядили по-державному (Юрій Збанацький, Сеспель, 1961, 254); До однієї хати усіх звело єдине лихо.. Люди судять-радять (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1950, 88); Не вигадали поради й волосні. Судили, рядили — та окружному, а окружний — та губернаторові (Панас Мирний, I, 1949, 137); Стару матір вели люди, молода жінка несла дочку плачучу, купа уся посувала, жалкуючи, судячи та радячи... (Марко Вовчок, I, 1955, 364); Судити судом див. суд.

Словник української мови: в 11 томах. — Том 9, . — Стор. 825.

Коментарі (0)