СУЄТА́, и, жін.
1. Те, що не становить справжньої
цінності, що-небудь мізерне, неважливе; марність.
Молися, старче, бий поклони, Поки й малих дітей погонять
Гатить глибокі болота... На світі все бач суєта
(Тарас Шевченко, II, 1953, 398); — Книжки — ото найвище
блаженство, а все інше, пане добродію, то суєта, не варта
уваги серйозної людини (Дмитро Бедзик, Дніпро.., 1951,
52);
// Дріб'язкові інтереси, турботи, справи і т. ін.
Що за робота їх жде — Михайло не знає. Відчуває себе
зовсім безпорадним у житейській суєті (Юрій Збанацький, Сеспель,
1961, 164).
♦ Суєта суєт — те, що не має ніякого значення,
цінності; марнота марнот. Усяке багатство, усяка слава
— усе воно суєта суєт: і шабля, й булава з бунчуком..
поляжуть колись поруч із мертвими кістками (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 82).
2. рідко. Безладний рух, біганина, клопоти; метушня. Багато часу минуло в суєті та тлумі, поки, зрештою, молоді та весільні батьки.. сіли за чільний стіл (Любомир Дмитерко, Наречена, 1959, 201); Тільки часом у многоголоссі, В суєті поїздів і авто Спалахне твоє біле волосся (Василь Симоненко, Земне тяжіння, 1964, 38).