СУХО́ТНИЙ, а, е, заст.
1. Прикм. до сухота 1. Голос
Твій, чистий, але з сухотним хрипом, вивів мене із..
замішання (Іван Драч, Іду.., 1970, 92);
// Хворий на сухоти.
Сухотна, з пожовклим, виснаженим обличчям, вона
[мати] голубить мене і примовляє: «Тяжка доля жіноча...
» (Минуле українського театру, 1953, 10); Чубенко пізнав
серед них сухотного солдата, очі його горіли
фанатичним вогнем (Юрій Яновський, I, 1954, 294).
2. у знач. ім. сухотний, ного, чол.; сухотна, ної, жін. Людина, хвора на сухоти, сухотку. На ліжку біля дверей вмирав якийсь сухотний, загорнений у мокре холодне простирадло (Гашек, Пригоди.. Швейка, перекл. Масляка, 1958, 64).
3. перен. Чахлий, мізерний. У сквері, під ріденькою тінню сухотних акацій, стояли засідлані коні, а на клумбі куріла польова кухня (Петро Панч, I, 1956, 70).