Словник української мови

СУМ, у, чол. Невеселий, важкий настрій, спричинений горем, невдачею і т. ін.; смуток, журба; протилежне радість. Пилипиха сумувала, віддавши Марусю заміж; з суму того занепадати стала (Марко Вовчок, I, 1955, 237); Ні поля, ні гаї, Ні пташки щебетливі Не приспали мої Суми — болі вразливі (Борис Грінченко, I, 1963, 147); Ні, я знаю, чом нудьгую, Ні, я знаю, звідки сум: То розлука, зла гадюка, — Вся причина чорних дум (Агатангел Кримський, Вибр., 1965, 37); Щось таїть він на душі своїй, ходить часом то, як хмара, лютий, то сумний-сумний, а від чого той сум, і лють, і журба — не говорить Вірі (Анатолій Шиян, Баланда, 1957, 177); Листи сповнені невимовної гіркоти й суму за рідною землею, теплою людською щирістю (Юрій Яновський, V, 1959, 178); — Усі у нас говорять про Леніна, а кого не попитай — не бачили його. Навіть учитель наш не бачив, — з сумом говорить Василинка (Михайло Стельмах, II, 1962, 72); Падають розстріляні в дворі під кам'яним муром.. Пустка, сум і плач по убогих оселях, підвалах (Олександр Довженко, I, 1958, 60);  * Образно. Я досі ще забуть не зміг суворі дні війни, і плач дітей, і сум доріг моєї сторони... (Микола Упеник, Вітчизна миру, 1951, 65);  * У порівняннях. Пудами чіплялась за чоботи глина. Чіплялась за чоботи, липла, як сум, Як туга, якої нічим не віддерти... (Іван Нехода, Хто сіє вітер, 1959, 62);
//  Смутний, зажурений вираз (обличчя, очей і т. ін.). І нема в його лиці нічого, опріч обичайного суму та моці (Марко Вовчок, I, 1955, 321); — Ви ще листа з консисторії не отримували? — Ні, — беруться сумом очі і обличчя Вікентія Петровича (Михайло Стельмах, I, 1962, 411);
//  Вияв пригніченості, душевного болю (в музиці, пісні і т. ін.). Кобза дзвеніла у тихе надвечір'я і то рокотала, як грім, то промовляла тихим жалем, і під той сум, під ту жалобу схиляв порубану.. голову старий козак та згадував вірне товариство, що полягло десь під Кафою або Трапезундом (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 73); В пісні був сум, тривожний і гіркий (Натан Рибак, Помилка.., 1956, 37).
♦ Вдаватися (вдатися, впадати, впасти) в сум — ставати сумним; засмучуватися. — Дочко моя, знов мені снився твій батько і так страшно!.. — казала Нимидора дочці, і од того часу вона стала журиться і вдалась в сум (Нечуй-Левицький, II, 1956, 247); І досі, згадуючи той вечір, я впадаю в сум, неначе щось вороже, сумне і неухильне стає передо мною (Олександр Довженко, III, 1960, 505); Душа (серце) обгортається сумом див. обгортатися; Затоплювати (затопляти, затопити) сум у чарці (горілці) див. затоплювати 2; Наганяти (нагняти, наводити, навести, навівати, навіювати, навіяти) сум на кого; Вганяти (ввігнати) в сум кого — засмучувати кого-небудь, викликати у когось невеселі думки. Пісня наганяє на Орисю сум (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 512); Туман наводить сум (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 150); Петрусь не знав, що його слова навіють на Грицька такий сум (Василь Кучер, Пов. і опов., 1949, 273); Над чорними полями низько кружляло гайвороння і своїм криком вганяло в сум (Петро Панч, II, 1956, 496); Обгортати (обгорнути) душу (серце і т. ін.) сумом див. обгортати; Пересумувати сум див. пересумувати; Розганяти (розігнати) сум — розважати кого-небудь, примушувати забути про свій смуток. Недавно була сім'я велика, було так весело, гарно; а тепер нікому ні розважити, ні розігнати суму (Панас Мирний, I, 1949, 200); Сум бере (забирає, побирає, узяв, обіймає, обійняв, обнімає, обняв, обгортає, обгорнув, обхоплює, обхопив, поймає, пойняв і т. ін.) кого; Сум находить (найшов, налягає, наліг і т. ін.) на кого; Сум нападає (напав) на кого, кого — хтось стає сумним, засмучується; тяжкі почуття заполоняють когось. Будинок великий, а нікого нема! ..Аж сум бере! (Панас Мирний, I, 1949, 200); Обійняв їх сум, змарніли, зниділи дедалі (Леся Українка, I, 1951, 406); Сум.. обняв Івана (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 347); [Магнезій :] Ох, дійсно, жаль і сум нас обгорта, Коли науку світлую, як день, На темну ніч химер змінити хтять!.. (Євген Кротевич, Вибр., 1959, 582); Часом несподівано на Соломію находила журба, находив сум (Нечуй-Левицький, VI, 1966, 415); — Дуже вже сум великий на мене напав (Марко Вовчок, I, 1955, 19); Сум напав такий обох, що за день одно другому слова не скаже... (Панас Мирний, IV, 1955, 42); Сум душу (серце, голову і т. ін.) обіймає (обійняв, обнімає, обняв, обгортяє, обгорнув, стискає, стиснув і т. ін.); Сум на душу (серце і т. ін.) находить (найшов, налягає, наліг і т. ін.) — хтось переймається почуттям смутку, туги. В серці — почував він — прокидалось щось невідоме..; несподіваний сум обнімає голову (Панас Мирний, I, 1949, 128); Я на ногах немов кайдани чую, А серце стиснув розпач, сум і жах... (Леся Українка, IV, 1954, 91); Роман пригадував, як Соломія колись і співала, і щебетала в його хаті.. І ніколи в той час не брала його нудьга за серце, не находив сум на душу (Нечуй-Левицький, VI, 1966, 413); Сум важким каменем налягає на серце, сльози тихо котяться з очей, коли згадаєш, хтог тут похований... (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 44); Сум стоїть (залягає, заліг і т. ін.) де — невеселий настрій панує де-небудь. Маланка з дочкою сиділи мовчки по кутках та снували гіркі думи.. Сум стояв в хаті, обнявшись з тишею (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 22); Забрали Дмитрика. Сум заліг у хаті Марусяків (Гнат Хоткевич, II, 1966, 90); Сумувати сумом див. сумувати.