Словник української мови

СУМЛІ́ННЯ, я, сер. Усвідомлення й почуття моральної відповідальності за свою поведінку, свої вчинки перед самим собою, людьми, суспільством; моральні принципи, погляди, переконання; совість. Хто сумління не має, той правди не знає (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 67); Актриса не почувала за собою ніякої вини. Адже вона нічим не забруднила своє сумління, її ніщо не зв'язувало з фашизмом (Вадим Собко, Запорука.., 1952, 20); Кожен діяв так, як йому підказувало його революційне сумління (Олесь Гончар, II, 1959, 87); — Я зробив не більше того, що веліло мені моє сумління інженера (Юрій Шовкопляс, Інженери, 1956, 369);  * Образно. Учителько провінціальна! Нині, І завжди, і навіки ти живеш, Бо ти — сумління, що горить в людині (Максим Рильський, Наша сила, 1952, 66);
//  чого, чиє, перен. Найчесніший, найсправедливіший, найвідповідальніший представник певного колективу, суспільства і т. ін.; живе втілення чесності, порядності. В поводженні з товаришами він був рівний, надійний, дівчата називали його сумлінням факультету (Олесь Гончар, Людина.., 1960, 31).
 Де твоє (у тебе, ваше, у вас і т. ін.) сумління?; Май (майте) сумління; Немає (нема) сумління у тебе (у вас і т. ін.) — те саме, що Де твоя (у тебе, ваша, у вас і т. ін.) совість?; Май (майте) совість; Немає (нема) совісті у тебе (у вас і т. ін.) (див. совість). Втратити (розгубити) сумління [й честь] — стати безсоромним, підлим. [Золотарьов:] Сумління втратив ти, чи, може, сором, Чи те і друге разом? (Любомир Дмитерко, Драм. тв., 1958, 338); [Лицар:] Гордую тобою я не тим, що хлопка ти, а тим, що на послугах розгубила сумління й честь (Леся Українка, II, 1951, 195); Для заспокоєння (очистки) сумління — те саме, що Для очистки совісті (див. очистка). Політик говорив ніби до товариства, а властиво для заспокоєння свойого [свого] сумління (Іван Франко, V, 1950, 40); Заговорило сумління у кого, у кому — те саме, що Заговорила совість (див. заговорювати); Залишати (залишити, лишати, лишити) що на сумлінні кого, чиєму — надавати кому-небудь право самому судити про правильність своїх учинків. Вірні чи невірні ці інформації — залишаємо на сумлінні автора листа (Василь Еллан, II, 1958, 165); Із спокійним (з чистим, з ясним) сумлінням — будучи переконаним у своїй правоті; спокійно. Кого такі пани люблять, того я з спокійним сумлінням можу не любити (Іван Франко, XIII, 1954, 279); Павло Коваль.. вірно ніс службу на крейсері і тепер з чистим сумлінням залишав море (Василь Кучер, Прощай.., 1957, 10); Іти (чинити, діяти) проти власного (свого) сумління — робити що-небудь усупереч своїм моральним принципам, переконанням. — Скажіть: ніколи ви не кривили душею? Ні в чому не йшли проти власного сумління? (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 153); [Лежить] на сумлінні кого, у кого, чиєму — те саме, що [Лежить] на совісті (див. совість). Чому не смієшся ніколи? Чи, може, лежить який гріх Великий на твоїм сумлінню [сумлінні] ..? (Іван Франко, XI, 1952, 28); Кров, яку пролили ми з тобою в бою, На сумлінні у ворога — знаю (Леонід Первомайський, II, 1958, 280); Лишатися (лишитися) на сумлінні див. лишатися; Муки (докори, докір, гризоти, гризота) сумління — те саме, що Муки (докори, докір) совісті (див. совість). І жах, і сором, і муки сумління не давали їй спокою (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 332); Докори сумління, видно, не особливо гризли його за те, що з-під носа випустив живим того нужденного, більше схожого на чабана, вояку (Олесь Гончар, III, 1959, 59); Гризоти сумління перетворювалися в його душі на страх перед наступним судом (Ігор Муратов, Свіже повітря.., 1962, 175); Не має ні сорому (ні честі), ні сумління хто; Немає (нема) ні сорому (ні честі), ні сумління у кого — те саме, що Немає ні сорому, ні совісті (див. совість). Наші вороги не мають ні честі, ні сумління! (Іван Франко, IV, 1950, 97); Нечисте сумління — те саме, що Нечиста совість (див. нечистий). Правду мовити — мене таки дуже турбує, як ти доїдеш. Особливо моє нечисте сумління докучає мені тепер (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 131); Чорні руїни гнітили, як нечисте сумління (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 97); Обтяжувати своє сумління див. обтяжувати; Прокинулось сумління у кого, у кому — те саме, що Заговорила совість (див. заговорювати); Стало (стане) сумління у кого — хтось не соромиться робити що-небудь негоже. [Єпископ:] Коли сумління стане — хай втікають [бранці] (Леся Українка, II, 1951, 463); Сумління замучило (замучить) див. замучувати; Сумління мучить (мучило, гризе, гризло, пече, пекло і т. ін.) кого — те саме, що Совість мучить (мучила, гризе, гризла і т. ін.) (див. совість). Мене вже й сумління мучить, що позволив собі таку дорогу приємність (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 157); Цілу ніч Юрка гризло сумління, він думав про сестру (Петро Козланюк, Ю. Крук, 1950, 304); Пече [Дениса] сумління, що покинув батька (Микола Ю. Тарновський, День.., 1963, 20); Як велить (підказує, наказує і т. ін.) сумління — те саме, що Як велить (підказує) совість (див. совість). Робив він те, що йому веліли, робив так, як підказувало йому сумління (Іван Ле, Опов. та нариси, 1950, 172); — Тепер ти відповіш [відповіси] мені на моє питання, — сказала я йому, — а відтак можеш мене про мене, і в воду кинути, як твоє сумління наказує тобі це (Ольга Кобилянська, II, 1956, 300).