Словник української мови

СУМЛІ́ННИЙ, а, е. Який чесно, старанно, ретельно виконує свої обов'язки; добросовісний. Доктор.. мені сподобався. Видко, дуже тямуща й сумлінна людина (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 167); Його не вважали ні відчаякою, ні боягузом. Він був скромний собі трудівник війни, сумлінний, завжди урівноважений (Олесь Гончар, III, 1959, 374);
//  Виконуваний, здійснюваний старанно, ретельно. Сумлінною роботою, бездоганною поведінкою заслужила Кукоба честі обрання її ланковою (Олесь Донченко, II, 1956, 495); Передові вчені, сходячись на визнанні величезної цінності фольклору, добивались дедалі точнішого й сумліннішого записування (Максим Рильський, IX, 1962, 199).