в означеннях
Тлумачення, значення слова «сумно»:

СУМНО, присл.

1. Присл. до сумний. Дівчина собі стоїть, Неначе вкопана, під гаєм, І смутно, сумно позирає На той широкий божий став (Тарас Шевченко, II, 1963, 354); — Співай, жінко, жалібної, то мені, може, буде легше, — промовив сумно Микола (Нечуй-Левицький, II, 1956, 189); Зозуля, перелітаючи з деревини на деревину, сумно кувала (Панас Мирний, IV, 1955, 20); Сумно дощ похмурий за вікном шумить (Максим Рильський, I, 1960, 116).

2. у знач. присудк. сл. Про почуття суму, журби або туги за ким-, чим-небудь; тужно, журно. Сумно було Дмитрикові, жалко недужої мами (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 133); Тихо і сумно стало в хаті по від'їзді Андрія (Іван Франко, VIII, 1952, 236); — І не сумно тобі самому в тайзі? (Олесь Донченко, II, 1956, 38);
//  із спол. що із інфін. Про почуття жалю з приводу чого-небудь; шкода, жаль, жалко. Такі смутні всі, що сумно й глянуть! (Марко Вовчок, I, 1955, 66); Сумно, що я тільки уривками довідуюсь про ваші справи, та що ж порадиш? (Леся Українка, V, 1956, 98);
//  Про обстановку, яка викликає, навіває сум. Пусто серед степу, та сумно й серед лісу: вітри-суховії обголили його рясні віти (Панас Мирний, III, 1954, 255); Сутінки огорнули світлицю. Порожньо і сумно (Антон Хижняк, Д. Галицький, 1958, 174).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 9, . — Стор. 840.

Коментарі (0)