в означеннях
Тлумачення, значення слова «сумовитий»:

СУМОВИ́ТИЙ, а, е.

1. Який сумує, відчуває сум; якого охопив сум; сумний, журний. Морозов ходив мовчазний, сумовитий (Яків Баш, На.. дорозі, 1967, 190); Козаков сидів край стола, схилившись на руку, сумовитий, задуманий. Рідні пісні навіювали на нього багато споминів (Олесь Гончар, III, 1959, 132);
//  Схильний до суму, журби. — Ти будеш бідувати з ним, бо він незугарен господарювати. До того ще сумовитий, невеселий... Ні поради, ні розваги (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 25); Перед очима ненька. Некваплива, сумовита, вся сива, як голубка (Юрій Збанацький, Єдина, 1959, 157);
//  Який виражає сум, журбу; власт. людині, яка сумує. На стіні висів портрет дівчини чарівної вроди. Великі сумовиті чорні очі, високе чоло, довга коса (Іван Цюпа, Краяни, 1971, 344); Секундне збентеження Малахова вже минуло, тільки обличчя стало чомусь ніби скривдженим і трохи сумовитим (Вадим Собко, Справа.., 1959, 31).

2. Сповнений, пройнятий сумом, тугою, журбою. Розповідь Павловського навівав на нас сумовиті спогади про війну (Олесь Гончар, Маша.., 1959, 46); На кладці, обнявшися, стояли дві дівчини і, забувши про все на світі, виводили стару сумовиту пісню (Михайло Стельмах, I, 1962, 104).

3. Який викликає, навіває сум. Хто ж ту вербу сумовиту В полі, на просторі, Посадив там край дороги На біду та горе? (Павло Грабовський, I, 1959, 197); Люди обліплюють сумовитий ключ підвід, над пораненими схиляються дівочі хустинки і бороди дядьків (Михайло Стельмах, II, 1962, 247).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 9, . — Стор. 841.

Коментарі (0)