в означеннях
Тлумачення, значення слова «сунути»:

СУ́НУТИ, ну, неш, недок.

1. перех. і без додатка. Рухаючи, пересуваючи щось, поміщати куди-небудь; засовувати. В чужий черевик ноги не сунь! (Українські народні прислів'я та приказки, 1963, 355); Суне жінка паску в роззявлене жерло печі (Гнат Хоткевич, II, 1966, 37);
//  Давати щось кому-небудь поспішно, недбало чи потай; совати. [Галя:] Оце в якої [гімназистки] немає бумаги [паперу], — забула дома або ні за що купити — дайте хто бумаги! тільки крикне, так з усіх боків і сунуть: на! на! на! (Панас Мирний, V, 1955, 135); Не можуть [баби] мені надякуватися. А одна та суне мені попід столик гроші: цілу корону (Лесь Мартович, Тв., 1954, 208).
Не сунь носа до чужого проса (у чуже просо) див. просо; Сунути [свого] носа див. ніс; Сунути [свою] голову в ярмо — зв'язувати себе чим-небудь обтяжливим. — Я не хочу сунути свою голову в газетярське ярмо (Петро Колесник, Терен.., 1959, 351).

2. перех. Соваючи, переміщувати, ставити що-небудь на інше місце; пересувати. Бульдозери вже вигризають з підґрунтя жовту правічну глину і сунуть її нагору, на вали, нагортають цілі буртовища [бурти] (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 190);
//  Тіснячи або тягнучи, примушувати кого-небудь зрушити з місця, посунутися, йти. На лівій руці має [жінка] немовля, правою суне за ручку старшеньку дитинку (Леся Українка, II, 1951, 524); [Убогий Брат:] Не підносять [дуки] навіть чарки Та все сунуть [бідняка] до порогу [порога] (Олександр Олесь, Вибр., 1958, 445);
//  Із зусиллями або поволі переміщувати, тягти що-небудь. Попереду везли саркофаг величезний порожній,.. Ледве сунули десять верблюдів тягар той (Леся Українка, I, 1951, 424); Просовується [Січкар] на подвір-я і, не кваплячись, суне до дровітні своє опасисте тіло (Михайло Стельмах, II, 1962, 36). Ледве (ледь, насилу, через силу) сунути ноги (ногами) — те саме, що Ледве (ледь, насилу, через силу) пересувати (пересовувати) ноги (ногами) (див. пересувати). Ледве сунули [смертники] ноги, мліли, і треба було їх зводити вгору (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 199).

3. неперех. іти, рухатися, пересуватися і т. ін. в якому-небудь напрямку. Всяк сунув туди, де спинилася машина головного начальника будівництва (Іван Ле, Міжгір'я, 1953, 156); Суне захеканий їжак — несе кудись в'язку сухого листя (Петро Козланюк, Мандрівники, 1946, 12); Старенький броньовик обережно сунув у пітьмі (Юрій Бедзик, Полки.., 1959, 26);
//  на кого. Наближатися до кого-небудь; насуватися. На нас сунув гуркітливий самоскид (Семен Журахович, Вечір.., 1958, 391); Оглядаюсь — ззаду, з мороку дощу і мряки, суне на мене висока чоловіча постать (Іван Драч, Іду.., 1970, 131);
//  Іти повагом або через силу; їхати повільно. Вона вилазила в пишного ридвана та сунула в горниці, злягаючи на руки двох хороше зодягнених дівок (Панас Мирний, I, 1949, 195); Ще одне влучання — на цей раз в моторну групу [танка].. Сунемо, як неживі..! (Юрій Яновський, I, 1954, 54);  * Образно. То не поезія, де важко Вірш суне (Микола Чернявський, Поезії, 1959, 236);
//  розм. Намагатися проникнути кудись настирливо, без дозволу. Суну прямо перед нотаря до його покою. Хоть мене спиняли (Лесь Мартович, Тв., 1954, 209); [Фрося:] Кажу йому — місця для передовиків, а він суне в своєму кльоші! (Юрій Мокрієв, П'єси, 1959, 240);
//  Рухатися, йти навально, великою масою, безперервним потоком. Сунуть половці з Дону і з моря (Панас Мирний, V, 1955, 265); — Дивіться, скільки народу суне!.. (Олесь Гончар, III, 1959, 443); З пасовиська сунула отара овець (Олесь Донченко, Дочка, 1950, 106); — На Київ Денікін суне, — Боженко глянув на карту (Олександр Довженко, I, 1958, 199);  * Образно. Сунули з усіх боків жахливі вісті, що фронт у чотирьох місцях прорвали... (Володимир Сосюра, I, 1957, 266);
//  Рухатися, переміщатися під дією вітру і т. ін. (про хмари, туман тощо). Вулицею здовж села тихо.. сунуть високі тумани (Іван Франко, III, 1950, 82); З півночі суне страшна, чорніша від чорної ночі хмара (Юрій Збанацький, Доля, 1961, 147);  * Образно. — Коли б то вона [княгиня] сиділа не в Києві, а десь на українах, то знала б, яка загроза суне з поля і хто її на нас насилає (Семен Скляренко, Святослав, 1959, 126);
//  безос. Поглядають усі на Чорногору — чи не суне звідти несподіваною хмарою, чи не пропала робота цілого дня (Гнат Хоткевич, II, 1966, 340);
//  перен. Наставати, надходити. Багато пташок відлітало в теплі краї. Сунула холодна, біла зима (Оксана Іваненко, Ліс. казки, 1954, 20); Відлига їм [тополям] не верне листя. Не минути лиха: суне ніч імлиста (Василь Швець, Неспок. літо, 1959, 64);
//  з кого, рідко. Дуже сильно, виразно виявлятися. [Бавмерт:] Так з тебе тая сила і суне, аж сам не тямиш, куди й по чому лупиш (Леся Українка, IV, 1954, 254).
 Лавою (юрбою, хмарою і т. ін.) сунути — рухатися великою масою, безперервним потоком. В одчинену браму лавою суне ахейське військо (Леся Українка, II, 1951, 324); Робітники юрбами сунуть на роботу (Мирослав Ірчан, II, 1958, 140); — Австрійці наступають.. Сунуть цілою хмарою (Степан Васильченко, Незібрані твори, 1941, 208).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 9, . — Стор. 842.

Коментарі (0)

СУНУ́ТИ, ну, неш, док.

1. перех. Швидким рухом вкласти, засунути що-небудь кудись. Безик.. розігнався і сунув руку просто в вогонь (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 92); Бумажник з документами й цінними нотатками та ніж вона сунула за пазуху сорочки (Юрій Смолич, I, 1958, 100);
//  Квапливо, недбало покласти що-небудь кудись. Тьотя Варя пересипала нафталіном Лялину червону беретку і.. сунула в ящик (Олесь Гончар, IV, 1960, 46);
//  Дати щось кому-небудь квапливо, недбало чи потай. Рознощик машинально сунув мені газету і вигукнув: — Свіжі новини. Два вбивства і велике злодійство... (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 425); Швидко сунула [жінка] Орисі окрайчик булки (Оксана Іваненко, Пошта.., 1943, 19); Скворцова сунула в руки Галині книжку й сказала: — Цікаво до смерті! (Олесь Донченко, II, 1956, 363); Підійшовши до столу, він непомітно сунув під руку Олені якийсь папірець. Олена так само крадькома пробігла той папірець очима (Андрій Головко, I, 1957, 489);
//  також без додатка, розм. Дати хабара. Еней кричить, що «я Нептуну Півкопи грошей в руку суну, Аби на морі штурм [шторм] утих» (Іван Котляревський, I, 1952, 68).
 Сунути руку кому — недбало подати руку для привітання, прощання. Сунув [Варивон] руку Дмитрові. — Бувай, куме (Михайло Стельмах, II, 1962, 272).
Сунути [свого] носа [в чужі горшки] — втрутитися не в свою справу. — Я ж чужа в цьому селі.. Може, й нагорить мені, коли суну свого носа в чужі горшки... (Василь Кучер, Трудна любов, 1960, 335).

2. перех. Посунувши, перемістити, поставити що-небудь на інше місце; пересунути. Може б ще сиділа та думала, якби не засичав окріп у печі, збігаючи ключем на черінь... Тоді Мотря встала, сунула окріп і знову стала поратись коло печі (Панас Мирний, I, 1949, 240); Він звівся, сунувши стільця, І стоячи зустрів гінця (Микола Бажан, Роки, 1957, 232).
 [Й] ноги не суне хто — не заявиться хто-небудь десь. Макуха запевняв, що боятись нема чого, що це свої місця, куди німчура й ноги не суне (Юрій Бедзик, Полки.., 1959, 119).

3. неперех., рідко. Піти навально, великою масою, безперервним потоком. [Юда:] Тільки я наблизився до торгу, як люди раптом в інший бік сунули, покинувши весь крам (Леся Українка, III, 1952, 133); Люди як сунуть з хат з кочергами, з рогачами, з лопатами.. У вовка аж дух сперло од страху (Україна сміється, I, 1960, 118).

4. перех. і неперех., розм. Різким рухом направити щось куди-небудь. Палажка стулила дві дулі, покрутила одну кругом другої і сунула обидві під самий ніс Кайдашисі (Нечуй-Левицький, II, 1956, 339); — А я ж не казала?! — сердито буркнула Наумиха, сунувши горщиком у піч (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 108);
//  Штовхнути, вдарити кого-небудь чимсь. Один з соцьких.. сунув Чіпку під бік палицею (Панас Мирний, I, 1949, 289); — Випроставши руки, він сунув кулаком у щелепи старшину (Степан Васильченко, I, 1959, 129); Галина сунула його в бік, і він повернувся. — Тимошо, глянь, хто до нас на збори потрапив (Колгоспне село, 16.I 1955, 4);  * У порівняннях. Гуля заболіла так, неначе хто сунув у тім'я розпеченим залізом (Нечуй-Левицький, II, 1956, 318).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 9, . — Стор. 843.

Коментарі (0)