СВЕРБІТИ, бить, недок.
1. Відчувати Свербіж (про
тіло і його частини). Борода свербіла після голення
(Михайло Коцюбинський, I, 1955, 40); Свербить спина тал, що немає сил
терпіти (Олександр Копиленко, Лейтенанти, 1947, 5); — Очі мої під
пов'язкою неймовірно свербіли (Юрій Яновський, II, 1954, 77);
// безос. Кропиву ми викопували з корінням і складали в
купу. Пожалили руки, дуже свербіло (Олесь Донченко, V, 1957,
200);
// Викликати відчуття свербежу (про рани, що
загоюються, прищі і т. ін.). Ще свербіли Від панських
буків синяки (Іван Франко, X, 1954, 283); Гноянки свербіли..,
Солоха їх чухала, роздирала (Панас Мирний, I, 1954, 56);
— Шрами й досі сверблять (Спиридон Добровольський, Очаківський розмир,
1965, 64);
// рідко. Давати відчуття тупого болю; нити.
Зурна повторяла один і той самий голос, монотонний,
невиразний,.. аж робилось млосно, аж починало під
серцем свербіти (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 395).
♦ Вуха сверблять у кого, кому — те саме, що Вуха
в'януть (див. вухо). Загинав [п'яний] такі слова, що в
решти слухачів свербіли вуха (Юрій Яновський, I, 1958, 95);
Долоня свербить у кого — хтось буде незабаром лічити
гроші; комусь хочеться лічити гроші. У попа завжди
долоня свербить (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 23); І за вухом
не свербить див. вухо; Ноги (п'яти) сверблять кому, у
кого, рідко кого — комусь дуже хочеться йти, тікати
і т. ін. — Давай утікати, — сказав Лучук Сивооку.
— Давно вже сверблять мені ноги дати драла від цього
кендюха [купця] (Павло Загребельний, Диво, 1968, 146); — Що ж,
кого сверблять п'яти, може йти й до біскупа, але я
знаю. що в того нічого не буде (Іван Франко, VIII, 1952, 25);
Руки сверблять (свербіли) у кого, кому: а) комусь дуже
хочеться побитися з ким-небудь, ударити когось.
[Микита:] Гляди, щоб я тебе іноді, бува, не мазнув по
губах! Щось у мене дуже сверблять руки! (Марко Кропивницький, I,
1958, 79); Йому аж руки свербіли до бійки (Михайло Коцюбинський,
I, 1955, 34); Свербіли руки вдарити пихатого осавула,
але треба було мовчати (Зінаїда Тулуб, Людолови, II, 1957,
195); б) комусь дуже хочеться робити що-небудь, займатися
чимсь. — Та без роботи.. скоро волосся й на долонях
проросте... Так сверблять руки, так сверблять!
(Данило Мордовець, I, 1958, 133); У хлібороба аж свербіли руки,
тягнулись до коси (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 353);
Язик свербить див. язик.
2. безос., з інфін., перен., розм. Дуже хочеться щось зробити. Гнатові теж свербіло потанцювати, але в нього ще боліла рука, тому він тільки притупцьовував ногами (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 210); Данькові давно вже свербіло майнути.. десь аж на саме верхів'я, повоювати з граками (Олесь Гончар, Таврія, 1952, 181).
3. перен., розм. Викликати хвилювання, тривогу; бентежити; непокоїти. Знов та й знов повертались [дівчата] до того, що свербіло найдошкульніше, до проноз та підслухачів (Олександр Ільченко, Козацькому роду.., 1958, 483).