СВЕРБЛЯ́ЧКА, и, жін.
1. Те саме, що свербіж. Скарлатинозний
висип, як правило, супроводиться сверблячкою
(Шкільна гігієна, 1954, 306); Сверблячку можна припинити,
якщо протерти покусані місця нашатирним спиртом
або розчином питної соди (Радянська Україна, 22.V 1971,
4); * У порівняннях. Заздрість роз'їдає старого товстуна,
наче сверблячка, і він не може спокійно всидіти на місці
(Олексій Полторацький, Дит. Гоголя, 1954, 240);
// Уживається як
лайливе слово. Старий Кухта, вискочивши з-за столу, на
стару накинувся: — Та замовкни, сверблячко, щоб тобі
вже навіки заціпило! (Арсен Іщук, Вербівчани, 1961, 348).
♦ Сверблячка язика, жарт. — схильність до базікання.
— Нагадуєш ти мені трохи Передерія. У вас
одна хвороба — сверблячка язика (Натан Рибак, Час.., 1960,
427).
2. перен., розм. Сильне бажання, прагнення. Пема нічого гідного уваги в моєму житті, крім тієї сверблячки до писання (Іван Франко, I, 1955, 26); Воно, звісно, дурниця писати п'єси в четвертому класі, але що вдієш, коли тебе так тягне до цього писання? Уже вся школа підсміюється над моєю сверблячкою (Михайло Стельмах, Щедрий вечір, 1967, 213).