СВЕ́РДЛО, а, чол.
1. Те саме, що свердел. Обережно підліз він до того місця, ліг горілиць. Тоді наставив свердло, почав вертіти (Борис Грінченко, Без хліба, 1958, 100); Коли береза ранньої весни Попід корою грає світлим соком, — Бере сокиру й свердла полісовщик, В корі сріблистій пробиває отвір (Максим Рильський, III, 1961, 168); * У порівняннях. Бригадир Яремчук не дуже балакучий, але зір мав гострий, як діамантове свердло (Микола Трублаїні, I, 1955, 134); Очі свердлом так тебе і прошивають (Марко Вовчок, VI, 1956, 278).
2. Танцювальний рух у гуцульському танці.