СВЕРДЛИТИ, лю, лиш, недок., перех.
1. Обертаючи
свердло, робити в чому-небудь отвори, заглибини. Виливала
[баба] переполох. Міряли мене нащось до одвірка,
на одвірку, на височині мого зросту, свердлили дірку і
забивали паколок (Степан Васильченко, Незібрані твори, 1941, 163); Сидить
[Стасик] осторонь, мовчки свердлить свердлом метал і
лише зрідка позиркує на Лукію (Олесь Гончар, Тронка, 1963,
91); Все щось мудрує [Іван Кіндратович].. Пиляє ножівкою,
свердлить, пригвинчує, припасовує (Дмитро Ткач, Арена,
1960, 204);
// Робити свердлом глибокі отвори в гірській
породі, ґрунті і т. ін.; закладати свердловини. Її
цікавило, для чого дід Тиміш з колгоспниками свердлять
ґрунт, навіщо Ярослава креслить на папері береги балки
(Василь Минко, Ясні зорі, 1951, 158); Займалась ця [геологічна]
група тим, що шукала в пустельних місцевостях підземні
джерела й свердлила артезіанські колодязі (Любомир Дмитерко,
Розлука, 1957, 197).
♦ Свердлити очима (поглядом) кого, що — пильно,
пронизливо дивитися, розглядати когось, щось.
Чарнецький наморщив лоба і очима, повними зненависті,
свердлив козаків (Петро Панч, Гомон. Україна, 1954, 335);
За Юлькою стежить швець Раздорин, і, коли повертав
ється вона до своєї кімнати, свердлить очима її струнку
постать (Анатолій Шиян, Магістраль, 1934, 17); Дивиться [Федір]
на Реву, а той свердлить його поглядом (Юрій Мушкетик,
Серце.., 1962, 122).
2. Прочищати, проточувати отвори, ходи (про тварин і водорості).
3. перен. Швидко рухаючись, пронизувати повітря. Свердлячи розпечене повітря, снаряди били, стогнали й співали на різні голоси (Петро Панч, I, 1956, 124); Ластівки стрімко свердлили вітер і на льоту ковтали їх [комарів] (Зінаїда Тулуб, В степу.., 1964, 39).
4. перен. Постійно і сильно тривожити (про біль). Тільки тепер Петро Петрович відчув, що він дуже зморився. Тіло було немов налите, в нозі свердлив кістку біль (Панас Кочура, Золота грамота, 1960, 112); Біль пронизує до кісток, свердлить буравами тіло (Михайло Стельмах, II, 1962, 386); Відчуття болю бувають різні.. Буває біль, який тисне, коле, ріже, стягує, тупий біль, який свердлить (Наука і життя, 3, 1968, 28).
5. перен. Невідступно переслідуючи, непокоїти, гнітити, мучити (про думки, почуття і т. ін.). Вночі прокидаюсь, сідаю на ліжко й напружено слухаю, як щось свердлить мій мозок (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 231); Серце кожному свердлила одна і та ж думка — Полоз ще не знав про смерть Віри Михайлівни (Вадим Собко, Зор. крила, 1950, 308); Його мозок свердлило невпинно питання: «Що робити?..» (Олесь Досвітній, Гюлле, 1961, 81).