СВІЙ, своя, своє, займ., присв.
1. Який належить собі,
який є у себе. Еней з ягою розглядали Всі дива там,
які були, Роти свої пороззявляли І очі на лоби п'яли
(Іван Котляревський, I, 1952, 148); Хаєцький.. глянув на свої шкарубкі,
вкриті мозолями долоні (Олесь Гончар, III, 1959, 227);
// Стос. до себе. То лихо — Попереду знати, Що нам
в світі зострінеться... Не знайте, дівчата! Не питайте
свою долю... (Тарас Шевченко, I, 1963, 56); Про життя своє я міг
би написати або дуже багато, або зовсім мало (Михайло Коцюбинський,
III, 1956, 232); Заболочений, оброшений з голови до ніг,
він, зрештою, виходить на твердий берег, на землю свого
дитинства (Михайло Стельмах, II, 1962, 68);
// у знач. ім.
своє, свого, сер. Те, що торкається безпосередньо себе,
стосується себе. В кінці стола сидять дід із хазяїном
та своє розмовляють (Данило Мордовець, I, 1958, 46); Поволі
накручує товариш годинника, думаючи про своє (Олександр Довженко,
I, 1958, 60); В кожного своє нило, в кожного своє боліло
(Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 507);
// Власт. собі. Свій літературний
смак я виробив під впливом європейської літератури
(Михайло Коцюбинський, III, 1956, 282); Перед Чумаком явна виникла
загроза вислухати — в який уже раз! — Павлове доволі-таки
плутане обґрунтування.. своєї вдачі, свого, як він
казав, «роздвоєння душі» (Андрій Головко, II, 1957, 474);
//
Здійснюваний, виконуваний і т. ін. самою особою, особисто,
самостійно. — Не дражни мене, дівчино, своїм щебетанням
(Нечуй-Левицький, II, 1956, 241); Іван Антонович пишався
своєю реформою (Олесь Гончар, III, 1959, 203); Зачувши музику,
припинив [Кузь] свої речі і попхався в коло танцюючих
(Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 208);
// Який є особистим майном,
власністю; власний. На своїм веселім полі Свою-таки
пшеницю жнуть [син з дружиною] (Тарас Шевченко, II, 1963,
318); Старий упертий граф вирішив нікуди не йти з
свого фамільного замку (Олесь Гончар, III, 1959, 145).
♦ Брати (взяти, забирати, забрати) в свої руки (до
своїх рук) див. рука; Брати (взяти, забирати, перехопити
і т. ін.) ініціативу до своїх рук (у свої руки) див.
ініціатива; Брати свій початок див. брати; Брати своє
див. брати; Важити своєю головою див. важити; Вести
своєї (своє) див. вести; Вибивати (вибити, викидати,
викинути, виривати, вирвати) з своєї колії див. колія;
Виливати (вилити) свою журбу див. журба; Виносити
(винести) на своїх плечах див. виносити; Виробляти
(виробити) свою силу (силоньку) див. виробляти; Вище
своєї голови (пупа) не скочиш (не підскочиш) див. вище;
Відживати (віджити) своє (свій вік) див. відживати;
Відігрівати (відігріти) змію біля (коло) свого серця
див. відігрівати; Відривати від свого рота див. відривати;
Встромляти (встромити) носа не в своє діло див.
встромляти; Вступати (вступити) в свої права див.
вступати; Втопити свою голову (долю) див. втопити; Входити
(увійти) в свою колію див. колія; Грати свою скрипку
див. скрипка; Далі свого носа не бачити див. далі:
Держати (тримати) свої нерви в рукях див. держати,
тримати; Держатися (триматися) свого берега див.
держатися, триматися; Держатися своїх слів див. слово;
Додержувати (додержати) свого слова див. додержувати;
Доконати свого див. доконати; Доконати свого слова
див. доконати; Доскочити свого — те саме, що Доконати
свого (див. доконати). Шавкун попрощався, пішов.
Через місяців три написав сестрі вже з Києва, що він
таки свого доскочив, зробився студентом (Панас Мирний, I,
1949, 372); Дотримати свого слова див. слово; Жити
на свой руку див. рука; Жити своїм розумом див.
розум; Життя бере (взяло) своє див. життя; Заводити
(завести) своє (своєї) див. заводити; Залишатися
(залишитися) при своїй думці — не змінювати своїх
поглядів; За своєю звичкою див. звичка; За своєю
природою; рідко По самій своїй природі див. природа;
Затвердити, як свої п'ять пальців див. затвердити;
Затягати (затягувати, затягти, затягнути) своєї (своє)
див. затягати 1; Зв'язувати (зв'язати) своє життя (свою
долю) див. зв'язувати; Зданий на свої сили див.
зданий 1; Змірятя (змірювати, зміряти, змірити) свої сили
див. зміряти; Знайти своє місце див. знаходити; Знати
своє діло див. знати; Знати своє місце див. місце; Знати,
як свої (своїх) п'ять пальців див. знати; Знову (знов)
за своє; Знову (знов) своєї: а) не вперше повторювати
те саме, не вперше наполягати на чому-небудь. — Піду
я в найми! — Маланка підняла руки. Вона знову за
своєї (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 50); Знов бісова Муха за своє:
нарізку власть йому зробить! Якраз! — держи в обидві
жмені! Треба самовільно брати Ті, землю (Андрій Головко,
II, 1957, 220); [Зет:] Заспівав би краще.. [Амфіон
(презирливо махнувши рукою):] Знов своєї! (До Орфея)
Хоч заспівати все-таки не вадить, колись було то
звичкою твоєю (Леся Українка, I, 1951, 451); б) почати робити
те саме, що й раніше. На той рік знову за своє; Пішов я
з матір'ю просити (Тарас Шевченко, I, 1951, 396); До виступу
свого він ставився якнайуважніше.. Тому так рився
старанно в книжках, забувши все навколо. І як
розвиднілося вже зовсім та погасили лампу, тільки
повернувся й підсів до вікна і знов за своє (Андрій Головко, II,
1957, 121); Зраджувати (зрадити) своєму слову див.
зраджувати; Іти (піти) на свій хліб (свого хліба шукати)
див. хліб; Крикнути не своїм голосом див. крикнути;
Ламати (зламати, поламати і т. ін.) своє слово див.
слово; Лізти не в своє — втручатися в що-небудь, що
не стосується себе. Старий Горпищенко глипнув на
дружину суворо-заспокійливо, не лізь, мовляв, не в своє
(Олесь Гончар, Тронка, 1963, 66); Міряти на свій аршин
див. аршин; Міряти на свою мірку; Міряти своєю міркою
див. міряти; Накласти свій знак див. знак; На свій
лад див. лад; На свій пай див. пай; На своє копито див.
копито; На своєму слові стояти (стяти і т. ін.) див.
слово; На своїх власних див. власний; На свою голову
див. голова; Не бачити (не побачити) кого, що, як своїх
вух; Бачити (побачити) кого, що, як свої вуха див.
вухр; Не вірити своїм вухам див. вірити; Не вірити
своїм очам див. вірити; Не жаліти (не жалкувати) своїх
ніг див. жаліти, жалкувати; Не своїм голосом кричати
(закричати, верещати, заверещати і т. ін.) див. голос;
Не своїми руками див. рука; Нижче своєї гідності див.
нижче; Обтяжувати своє сумління див. обтяжувати;
Пазь своє див. пазити; Переважувати (переважити) на
свій бік див. переважувати; Перевертати (перевернути)
на свій лад див. перевертати; Пережити свій вік див.
переживати; Перемагати (перемогти) своє серце див.
перемагати; Перетягати (перетягувати, перетягти,
перетягнути) на свою сторону (на свій бік) див. перетягати;
Підбивати (підбити) на свой руку (руч) див. підбивати;
Підбивати (підбити) під свою руку див. підбивати;
Позабирати в свої руки див. позабирати; Показати
своє див. показувати; Показувати (показати) свої кігті
див. показувати; Підставляти (підставити) свою голову
див. підставляти; Плутати свої сліди див. плутати;
Померти (умерти) не своєю смертю — померти неприродною
смертю; Померти (умерти) своєю смертю — померти
природною смертю. — Бог з ними, хай забирають
[землю].., аби життя залишили, щоб хоч померти
своєю смертю (Іван Микитенко, II, 1957, 473); По своєму
пір'ю див. пір'я; По своїй волі див. воля; Поставити
на своєму див. поставити; Прибирати (прибрати) до
своїх рук див. рука; Приймати (прийняти) під свою
руку див. рука; Приткнути свою голову див. притикати;
Прихиляти (прихилити) своє вухо (ухо) див. прихиляти;
Робити (зробити) своє [діло] див. робити, зробити;
Розказувати (розказати) своїми словами див. розказувати;
Розкривати (розкрити) свої карти див. розкривати; Свого
доказати див. доказувати; Своїм горбом брати (наживати,
одробляти і т. ін.) див. горб; Своїм звичаєм див.
звичай; Своїми силами див. сила; Своїми словами —
не дотримуючись слів, висловів прочитаного, почутого.
[Орлюк:] Я не хочу, щоб ти була на суді.. Я все розкажу
тобі своїми словами (Олександр Довженко, I, 1958, 373); Своїм
коштом див. кошти; Своїм робом робити див. роб;
Своїм умом жити — те саме, що Жити своїм розумом
(див. розум). — Оце накрутив, — промовив Килигей
упівголоса, прочитавши Куликів меморандум. —
І складно й жалібно. Хто це тобі так — чи не до дяка
ходив? — Кулик несподівано образився: — Своїм умом
живу (Олесь Гончар, II, 1959, 55); Своїм ходом див. хід; Своя
воля див. воля; Своя рука — владика див. владика; Сідати
(сісти) на свого коника див. коник; Сказати своє;
Сказати своє слово — виявити себе в якійсь справі,
відіграти певну роль у чомусь, унісши щось оригінальне,
особисте; Скроплювати (скропляти, скропити)
своєю кров'ю землю (шлях і т. ін.) див. скроплювати;
Справдити (стримати і т. ін.) своє слово див.
слово; Стояти на своєму (на своїм) — дотримуючись
певних поглядів, думок, уперто відстоювати їх. Вони
стояли на своєму: їх ніхто не присилує жити вкупі
(Михайло Коцюбинський, I, 1955, 40); Що хочете кажіть, шановні друзі,
А я уперто на своїм стою (Максим Рильський, Зим. записи,
1964, 61); Триматися свого — наполегливо домагатися
чого-небудь, не йдучи ні на які поступки. Одні хоч і зараз
ладні були ставати до роботи. Але друга Частина цупко
трималась свого (Андрій Головко, II, 1957, 238); — Ти, Мироне,
тримайся свого, то не пропадеш (Михайло Стельмах, II, 1962, 45);
Угамувати серце своє див. серце; Узяти (взяти, забрати)
свої слова назад див. слово; У своєму повному складі
див. склад 1; Чути (почути) своїми вухами див. вухо.
2. Який перебуває в родинних, дружніх або інших
близьких стосунках чи пов'язаний місцем постійного
проживання, спільною працею, спільними переконаннями
і т. ін. Привітай же, моя ненько, Моя Україно,
Моїх діток нерозумних, Як свою дитину (Тарас Шевченко, I,
1963, 51); — Невже ти оце візьмешся за таке діло?..
Ти ж, кажуть, був трохи свій із Сомком! (Пантелеймон Куліш,
Вибр., 1969, 185); За годину був Тарас уже своєю
людиною і в чистенькій хатинці, і в невеличкому садку (Оксана Іваненко,
Тарасові шляхи, 1954, 342); Слухаючи бійця, вона впізнавала
свого Юрася таким, як і сорок місяців тому (Олесь Гончар,
III, 1959, 170);
// у знач. ім. свій, свого, чол.; своя,
своєї, жін.; своє, свого, сер.; свої, своїх, мн. Той, хто
перебуває в родинних, дружніх або інших близьких
стосунках чи пов'язаний місцем постійного проживання,
спільною працею, спільними переконаннями і т. ін.
— Ти, князю, вже не любиш мене. Нащо ж я покинула
рідний край і пішла в світи блукати, тинятись та
поневірятись між чужими людьми?.. Тепер вже й свої не
приймуть мене до себе, не пустять мене в хату (Нечуй-Левицький,
VII, 1966, 192); Б'ється Остап і рубається, аж правиця
козацька зомліває, одбився далеко від своїх (Марко Вовчок, I,
1955, 333); — Хто йде?.. — Хто там? Які? Чи не тутешні?
Чи не свої? — Ні, не свої. Ішли полтавські, донські,
воронезькі (Олександр Довженко, I, 1958, 380).
♦ Свій брат див. брат; Своя кістка див. кістка; Своя
людина див. людина.
3. Власт. тільки цій особі, цьому предметові;
особливий, своєрідний. Кожний край має свій звичай (Українські народні прислів'я та приказки, 1963, 202); [Орест (тихо до Люби):] Он ваша
товаришка не любить риску, не те що ми з вами!
[Любов:] У всякого свій шлях! (.. подається
до дверей..) (Леся Українка, II, 1951, 32);
// у знач. ім. своє,
свого, сер. Те, що властиве тільки цій особі, цьому
предметові. Якщо режисерові нема чого сказати свого про
відомий роман чи оповідання, — .. то де ж тоді творчість?
(Літературна Україна, 24.V 1966, 1); — У одного [кобзаря]
навчився тому, у другого другому, та й вийшло щось
своє (Федір Бурлака, О. Вересай, 1959, 67);
// Не іноземний,
не запозичений, не чужий; рідний, вітчизняний. Велика
російська радянська література, при джерелах якої
стоять Максим Горький і Володимир Маяковський, —
хіба не живе вона в свідомості всіх нас, українських
радянських письменників, як своя, рідна, як література,
без якої не можна жити? (Максим Рильський, IX, 1962, 153);
// у знач. ім. своє, свого, сер. Те, що не є іноземним,
запозиченим, чужим; рідне, вітчизняне. Учітесь, читайте,
І чужому научайтесь, Й свого не цурайтесь (Тарас Шевченко,
I, 1951, 335);
// Природний, не штучний. Їм [жінкам]
тяжко в пеклі докоряли... Бо щоки терли манією, А блейвасом
і ніс, і лоб, Щоб краскою, хоч не своєю, Причаровать
[причарувать] к собі кого б (Іван Котляревський, I, 1952, 140).
Свого роду див. рід.
4. Належний, відповідний. [Степан:] Я помщусь
на ньому! [Василь:] Не треба, ні, не треба, Степане!
На все свій час (Марко Кропивницький, V, 1959, 154); В хаті було
поприбирано, все стояло на своїм місці (Михайло Коцюбинський, I,
1955, 32); Він бере окраєць, шанобливо цілує його,
кладе на своє місце (Михайло Стельмах, I, 1962, 649).
♦ Іти своєю чергою див. черга; [Мов (немов і т. ін.)]
сам не свій (сама не своя, само не своє) — хтось
втратив душевну рівновагу, самовладання. Вона його
любила — як кожна мати свою дитину. Чи, не дай боже,
занедужає Чіпка, — Мотря сама не своя (Панас Мирний, I,
1949, 146); Вутанька була сама не своя від обурення
(Олесь Гончар, II, 1959, 150); Все товариство стояло при сих
словах мов само не своє (фр., III, 1950, 321); Стефан
ходив наче сам не свій (Степан Чорнобривець, Пісні.., 1958, 35);
Не при своєму розумі (умі) див. розум, ум; При своєму
розумі (умі) див. розум, ум; Свого часу; У свій час див.
час; Своєю чергою див. черга; У свою чергу див. черга.