СВІ́ТСЬКИЙ, а, е.
1. Не церковний, не духовний.
Те, що вона була «з духовних», — прищепило їй певну
повагу до людей не з світського стану (Михайло Коцюбинський, I, 1955,
314); Прокопенко вийшов з хлопцями і став за церковною
огорожею. Скоро вийшов батюшка.. у світському вбранні
(Олександр Довженко, I, 1958, 176);
// у знач. ім. світський, кого, чол.
Той, хто не має духовного сану. — І не говори! —
промовила стиха матушка в третій хаті, — не дам я
своєї дочки за світського! Підождім.. — Нічого нам
богословів ждати! Вони сватаються, де сотнями пахне
(Нечуй-Левицький, I, 1956, 135).
2. Прикм. до світ 2 7. В авторській розповіді, в ліричних
відступах [поеми «Слепая»] Шевченко давав широкі
узагальнення, викривав розбещеність світської черні, що
ламала й калічила душу людини (Життя і творчість Т. Г. Шевченка, 1959, 107);
// Який відповідає вимогам світу.
Я тоді й собі наважив Трохи ноги розім'яти, І,
як Келле, щонайвищих Світських звичаїв набратись
(Леся Українка, IV, 1954, 185).