в означеннях
Тлумачення, значення слова «світитися»:

СВІТИТИСЯ, свічуся, світишся, недок.

1. Давати світло; горіти. Світло у хаті світилося (Марко Вовчок, I, 1955, 162); У Підпари під образами світилась лампадка (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 97); На вулицях уже світилися лампи (Осип Маковей, Вибр., 1954, 262);
//  Бути освітленим. Яскраво світилося вікно в квартирі Стародуба (Любомир Дмитерко, Розлука, 1957, 104);
//  безос. В Бобрику вже спали, ніде не світилось... (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 144); В хаті Кочубея світилось (Олесь Донченко, III, 1956, 9);
//  Випромінювати або відбивати світло. — Огонь! — скомандував сам собі Денис. — Перша міна посунулася в ствол. Били, поки розпечена труба починала світитися в темноті (Олесь Гончар, III, 1959, 261); На небі світилися зірки, так само як і вчора, і позавчора (Антон Хижняк, Тамара, 1959, 123); Світні бактерії під дією ультразвуку втрачають властивість світитися (Наука і життя, 11, 1956, 20).

2. Сяяти, блищати, відбиваючи світло, промені; виблискувати. Палац той був кришталевий, з срібними банями й світився на сонці так, що аж засліплював очі (Нечуй-Левицький, III, 1956, 295); Гаряче світилися добре надраєні мідні поручні, ручки, панелі (Василь Кучер, Прощай.., 1957, 5); Роса світилася на свіжім бур'яні (Максим Рильський, Поеми, 1957, 29).

3. Виднітися, виділятися своїм світлим, білим кольором. Невеличка хата насилу світилась білими стінами через густий рядок верб (Нечуй-Левицький, II, 1956, 168); За містом холодною білиною світився степ (Яків Баш, На.. дорозі, 1967, 96); Пітьма стояла непроглядна, і лише білі стрілки беріз невиразно світилися в ній (Олесь Гончар, IV, 1960, 60);
//  Бути видним. Худий, аж ребра світяться (Номис, 1864, № 8551); За ті гроші, що за порося взяв, мені на юпочку набрав, собі жилетку справив.. — от наше тіло й не світиться (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 359); У чорній дірі стирчали голі крокви; стіни були геть оббиті дощами, в них світилися діри (Юрій Мокрієв, Острів.., 1961, 21); На розпухлих губах засохла кров, під очима світились синці (Михайло Стельмах, II, 1962, 381);
//  Виднітися крізь що-небудь. Крізь витерті рукави пошарпаної свитки світились лікті (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 34); Через обдерту покрівлю вже світились крокви та лати, неначе ребра, на котрих пообпадала шкура (Нечуй-Левицький, III, 1956, 38); З худих плечей звисає лахміття, і крізь нього на животі світиться голе смуглясте тіло (Юрій Смолич, II, 1958, 12).
Світитися дірками — мати багато дірок, бути дірявим. Чи сріблом сукні їх, чи дірками світились: І дрантя, і роброн — все гробаки з'їдять! (Гулак-Артемовський, Байки.., 1958, 127); В деяких місцях толь було прорвано чи пробито, і дах світився дірками (Антон Хижняк, Тамара, 1959, 176); Світитися ребрами див. ребро.

4. Пропускати світло крізь себе; просвічуватися. Сукно світилося проти вікна наскрізь, так що було видно кожну нитку (Нечуй-Левицький, II, 1956, 97); Ліси наче світилися наскрізь. Контури кожного дерева, кожної скелі були напрочуд виразні, як у панорамі бінокля (Олесь Гончар, III, 1959, 91); Ліс на протилежному боці Дніпра світився прозорістю, гублячи останній лист (Олесь Донченко, Дочка, 1950, 17);
//  Бути дуже худим, виснаженим. Вона змарніла за цей час. Бліде обличчя ще побілішало, здавалося, аж світилося наскрізь під чорним волоссям (Борис Грінченко, I, 1963, 262); Данило аж схуд від хвилювання. Тося і зовсім світилася від блідості (Юрій Смолич, Мир.., 1958, 54).
Дурний, аж світиться — надзвичайно дурний. — І дурний же ти, Іване, ох дурний, аж світишся, — став він [староста] перед Щасним у таку позу, ніби викликав його на двобій (Юрій Збанацький, Єдина, 1959, 164).

5. перен. Блищати, сяяти (про очі); освітлюватися щастям, радістю (про обличчя). Веселі сині, як небо, очі світились привітно й ласкаво (Нечуй-Левицький, II, 1956, 264); У хлопця задиркувато світилися очі (Любомир Дмитерко, Розлука, 1957, 299); Все його обличчя світилося (Олесь Донченко, II, 1956, 62);
//  чим. Виражати які-небудь почуття, переживання (про обличчя, очі, зовнішній вигляд людини). Блискучі, чорні очі Замфірові.. так і світяться задоволенням (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 188); Її обличчя осявала сонячна посмішка. Воно світилося щастям (Семен Журахович, Вечір.., 1958, 399); Мічурін почав сходити з помосту до народу.. Він весь світився радістю (Олександр Довженко, I, 1958, 459);
//  Виявляти своїм зовнішнім виглядом задоволення, радість, щастя (про людину). Панас Кандзюба світився. — Озуєм, Андрію, пана у постоли! — Аякже!.. (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 75); Лукія світилася вся, слухаючи дивну розповідь старости (Костянтин Гордієнко, Чужу ниву.., 1947, 53);
//  Виявлятися, ставати помітним (про почуття, переживання і т. ін.). В поетових очах світилось І співчуття і жаль до неї (Леся Українка, III, 1952, 704); В його очах світилася дика радість (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 416).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 9, . — Стор. 90.

Коментарі (0)