Словник української мови

СВЯТОТА́ТСТВО, а, сер. Образа, зневага церковної святині; блюзнірство. Поема «Марія» викликала лють церковників і реакційних критиків. За те, що Шевченко змалював євангельський образ Марії як земну жінку-матір, вони обвинувачували його в святотатстві (Історія української літератури, I, 1954, 266); — Вінчатись у церкві ми не будемо.. — Почувши це, старі Кухти здригнулись і замовкли. Приголомшені нечуваним святотатством зятя, вони не повірили навіть вухам своїм (Арсен Іщук, Вербівчани, 1961, 347);
//  перен. Образа чого-небудь дорогого, заповітного, глибоко шанованого.