СВЯТИ́Й, поет. СВЯТ, а, е.
1. Пов'язаний з релігією,
богом, наділений божественною силою. Архімандрит
Сам на горі править, Святого бога просить, хвалить,
Щоб дав їм мудрості дознати, Гетьмана доброго обрати
(Тарас Шевченко, II, 1963, 159); [Корж:] Хто буде боронить
наш замучений край, нашу святу віру? (Степан Васильченко, III, 1960,
54); Громада розступається, старий християнин проходить
до диякона і віддає йому святі дари і кошик в
хлібом (Леся Українка, II, 1951, 482);
// Перейнятий
божественною силою. Мудрих та святих речей [проповідника]
зібралися послухати правовіри (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 291);
// Уживається як постійний епітет до слів, пов'язаних
із місцями або предметами релігійного поклоніння.
Трістане! в тебе є гріхи, великі, непростимі. На їх
навряд чи проща є в святім Єрусалимі (Леся Українка, I, 1951,
413); Кривульками в'ється біла дорога з монастиря
святого у грішний світ (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 118); Недалеко
від яру, де була колись свята криничка, стоїть лісова
сторожка (Михайло Стельмах, I, 1962, 255); — Колись баба
Улита, ота, Йосипе, що на Афон ходила, приносила із
святої гори якогось зілля (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 213);
// заст.
Освячений. Хоч крізь сон подивлюся На ту Україну,
Де ходили гайдамаки З святими ножами, — На ті шляхи,
що я міряв Малими ногами (Тарас Шевченко, I, 1963, 139);
З відчиненої брами Січової Покровської церкви виходив
столітній батюшка з причтом, півчими, корогвами і
святою водою (Олександр Довженко, I, 1958, 234);
// (тільки свят —
повторюване) у знач. виг. Уживається при вираженні
переляку, подиву, обурення. [Наталка:] Чого ви
лякаєтесь, мамо? Се Петро. [Терпилиха:] Свят,
свят, свят! Відкіль він взявся? Се мара! (Іван Котляревський, II, 1953,
39); — Свят, свят, свят... Опам'ятайся. Мені на
пошту треба йти (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 23); Свят, свят,
невже це Данило? Звідки ж він міг узятися? (Михайло Стельмах,
II, 1962, 70).
Святе письмо див. письмо; Святий дух див. дух;
Святі місця — місця, які користуються особливою
пошаною віруючих і куди ходять на прощу. — На хресті
заприсягнуся! — ..в пальцях блиснув золотий хрестик,
привезений з святих місць (Михайло Стельмах, I, 1962, 237);
Святі отці див. отець.
♦ От [тобі (вам)] хрест святий див. хрест; Побий
мене святий хрест; Хай (нехай) мене святий хрест
поб'є; Побила б мене свята земля див. побити; Побий
тебе (його, її, їх і т. ін.) святий хрест див. побити;
Святий боже!, у знач. виг., заст. — уживається для
вираження переляку, здивування, захоплення, радості
і т. ін. — У воєводи є дочка красуня. Святий боже, яка
красуня! (Олександр Довженко, I, 1958, 249).
2. Який, за християнською релігією, провів життя в
служінні богові й якого після смерті церква визнала
небесним заступником віруючих. Хто благає матір
божу, Хто святих Петра і Павла, Я ж одну благаю
тільки — Сонце ясне, любку гожу: Будь до мене
прихильніша (Леся Українка, IV, 1954, 105); Бараболя пропустив
підполковника повз себе, крадькома тричі перехрестився
на святого Миколу і погасив світло (Михайло Стельмах, II, 1962,
83);
// Праведний, непорочний, угодний богові.
[Матушка гуменя:] Оцю молоду дівчину за її святі
заміри та богоугодні діла маємо ми покрити чернечою
рясою (Панас Мирний, V, 1955, 82); — До Лісовського треба
піти. Він добре знає Чорнокнижного, а той, якщо захоче,
законом за одне й те саме і голову зітне, і святим
праведником зробить (Михайло Стельмах, I, 1962, 439);
// у знач.
ім. святі, тих, мн. (одн. святий, того, чол.; свята, тої, жін.).
Люди, які все життя присвятили служінню богові й
після смерті визнані церквою небесними заступниками
віруючих. Нехай бог вам помагає! Піду помолюся Усім
святим у Києві, Та й знову вернуся В вашу хату, як
приймете (Тарас Шевченко, I, 1963, 317); [Мартин:] Я тобі
п'яльця достану, будеш вишивать у п'яльцях. [Марися:]
Та я ж не вмію. [Мартин:] Навчишся. Не святі
горшки ліплять! (Карпенко-Карий, I, 1960, 342); З кутка
виглядав невеличкий образ — не знать святого, чи святої,
бо на йому малюнок потемнів (Панас Мирний, IV, 1955, 287);
* У порівняннях. Онися ввійшла в світлицю, згорнувши руки,
неначе свята (Нечуй-Левицький, III, 1956, 35);
// у знач. ім.
святі, тих, мн. Те саме, що ікони (див. ікона).
Капличка.. проста.. Чорна вода у зрубі, в
якій купають блиск свій воскові свічі, святі, що пахнуть
олійною фарбою, липкий чорний поміст (Михайло Коцюбинський, II,
1955, 240); Входе [входить] в хату [Трьомсин], роздивився,
На святих перехрестився, Та й хазяйці дав чолом
(Іван Манжура, Вибр., 1955, 195).
Житія святих див. житіє.
♦ Голий, як турецький святий див. голий; Святий
його знає, що}} (куди, як і т. ін.), заст. — те саме, що
Бог [його] знає, що (куди, як і т. ін.) (див. бог).
Постояв трохи — дрімається, далі все дужче та й дужче.
Святий його знає. чого воно так мені (Архип Тесленко, З книги
життя, 1949, 53); Хоч (хоть) святих винось [із хати] —
нема сили терпіти що-небудь; нестерпно для присутніх.
Скрізь клопіт, халепа, сто лих! Так в мідні клекотить
гарячій, Так в кабаці кричить піддячий, Як кажуть,
хоть винось святих (Іван Котляревський, I, 1952, 233); Коли до дядька
Володимира хто звертався з позичкою, він спочатку ставав
глухим, а далі або мовчав, або таке молов, що хоч святих
винось із хати (Михайло Стельмах, Гуси-лебеді.., 1964, 43).
3. Стос. до великодня. Коли діждалася [мати] в хаті
молока, стала щедро, незважаючи на святий піст,
відпоювати сина скоромним, беручи весь гріх на себе
(Олесь Гончар, II, 1959, 199);
// Уживається як постійний епітет
до свят, визначених християнською релігією. Нема в їх
[дітей] ні забавок, ані іграшок дитячих, нема й одежинки
про святий празник (Марко Вовчок, I, 1955, 30); Прикази
арештувати мене.. відновляються в належний спосіб об
різдві святому (Леся Українка, IV, 1954, 132).
Свята вечеря, заст. — вечеря у святий вечір. Ще на
святвечір, коли пеклося й варилося до святої вечері
дванадцять страв, брала ґаздиня з усіх мисок по ложці,
пекла з того всього книшик та й ховала той книшик аж
до Юрія (Гнат Хоткевич, II, 1966, 25); Він також домігся, щоб
йому з кожної хати на святу вечерю носили пироги і до
них по кварті олії (Михайло Стельмах, I, 1962, 271); Святий
вечір див. вечір.
4. перен. Морально чистий, благородний, бездоганний
у житті, поведінці тощо. Прийде лист від нього, Отой
малий трикутник саморобний, Що дожидали їх усі
дружини, І сестри всі, і матері святі За тих часів по
всій землі радянській (Максим Рильський, II, 1960, 305); — Та
що ви йому допит влаштували? ..Не святий і він! До всіх
добрим не будеш (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 154);
// Не винний
у чому-небудь, перед кимсь; безгрішний. На Прокопа
як зверху подивиться — Кругом святий! І чорту ні
за що і нігтем зачепиться (Левко Боровиковський, Тв., 1957, 175); —
Левко — душа свята! Я, батюшка,.. я витяг у батька все
(Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 293);
// у знач. ім. святий, того,
чол.; свята, тої, жін. Людина, яка не винна ні в чому, ні
перед ким. Родилась [княжна] на світ жить, любить,
Сіять господнею красою, Витать над грішними святою
І всякому добро творить (Тарас Шевченко, II, 1963, 34); — Виходить,
у мене є багато слабостей, і виходить, що я не
святий і, може, навіть гірший за інших (Григорій Тютюнник, Вир,
1964, 162); Не удавай святої з себе, не обдурить нічим,
ні синім поглядом, як небо, ні личком ангельським
твоїм (Володимир Сосюра, II, 1958, 118);
// Чистий, благородний.
Разом з вірою в людину в душі Франковій живе віра в світлу
будучність для нашої землі.. Могутнім акордом лунає
та свята віра в Франковому вірші «Каменярі» (Михайло Коцюбинський,
III, 1956, 40); Своє чуття неохололе Несла захованим,
святим, Гарячим серцем (Андрій Малишко, Любов, 1946, 45);
// Який виражає чистоту, благородство (про очі, обличчя
і т. ін.). [Річард:] Нехай не вабить грішная краса
твоїх святих очей (Леся Українка, III, 1952, 48); Чоло в неї
випукле, чорні очі одночасно святі і гріховні (Михайло Стельмах,
I, 1962, 78);
// Освячений високою метою. [Лицар
(з найнижчого у ступа скелі):] Святий цей запал, а проте
даремний (Леся Українка, II, 1951, 210); Хай квітне злагода і
праця На всіх полях, у всіх серцях, Щоб у труді святім
змагаться, А не в загарбницьких боях! (Максим Рильський, III,
1961, 245);
// Особливо почесний. Святий обов'язок.
Свята неправда — неправда, до якої вдаються заради
чогось кращого. [Прісцілла:] Ні, мій друже!
Хоч, може, се була б свята неправда, але ні серце, ні
язик не може на неї зважитись (Леся Українка, II, 1951, 379);
Свята правда див. правда; Святе діло; Свята справа:
а) добра, потрібна, корисна справа. Сама [генеральша]
аж ніби мо[ло]діє, І генерал собі радів, Що діло, бачите,
святе Удвох таки вони зробили. Петра на волю одпустили,
Зимою в Київ одвезли, І там у школу оддали (Тарас Шевченко,
II, 1963, 245); — Не турбуйтесь, — .. сказав він. — Все буде
добре. — А я й не турбуюсь.. За святе діло й умерти легко...
(Олесь Гончар, III, 1959, 38); б) добре, прекрасно. — Ось
гляньте, які молодці! На Січ їх скоро пошлю!.. — Святе діло
(Олександр Довженко, I, 1958, 220); в) (при протиставленні) інша
справа, інша річ. — В вас такі нікчемні кубки, що ні в
віщо гаразд і налити. Святе діло наші січові коряки!
(Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 90); [Маруся:] Хто його
вигадав — спати влітку в хаті. Святе діло — в садочку,
та й під вишеньками (Степан Васильченко, III, 1960, 82); — Нудьга..
Ненавиджу оці оборони! Копай і копай без кінця. Святе
діло наступ. Я тільки тоді й відчуваю, що живу, коли
наступаємо (Олесь Гончар, III, 1959, 28).
♦ Свята наївність — простодушна, нехитра, наївна
людина. — Не вдавайте, отче, з себе святу наївність.
Все ви добре знаєте (Михайло Стельмах, Правда.., 1961, 384);
— Яка краса! Який вечір! — вдаючи святу наївність,
захоплювався Сидір Сидорович (Любомир Дмитерко, Наречена, 1959,
196); Свята простота див. простота; Святий та божий
див. божий.
5. Який глибоко шанують; дорогий, заповітний.
Ну, невже вся моя робота, всі мої пориви серця, думки,
надії, все, все, що святе для мене один дим... (Панас Мирний,
V, 1955, 344); Червоний прапор звивсь над нами... Святий
той прапор бережіть І мозолястими руками.. Той прапор
високо держіть (Микола Чернявський, Поезії, 1959, 382); Є хіба
святіше слово — мати? Чи людина ще рідніш бува?
(Ярослав Шпорта, Вибр., 1958, 283); Вони йшли навпростець,
прокладаючи через жито широку дорогу, топчучи святий
хліб (Панас Кочура, Золота грамота, 1960, 105); Мене ще й досі
владно кличе моїх степів свята трава, така і рідна і
пахуча (Володимир Сосюра, II, 1958, 368);
// у знач. ім. святе, того, сер.
Те, що глибоко шанують. Багато святого в садибах
Полтави Для чистих юнацьких сердець (Микола Нагнибіда,
Слово.., 1954, 252);
// Непорушний, непохитний.
Бачиш — руський з тобою, башкир і таджик, Друзі,
браття твої, громоносна лавина. Свят союз наш, народ
непоборен повік, Нездоланна повік його сила левина
(Максим Рильський, II, 1960, 179);
// Якого мають дотримуватися
всі, обов'язковий для всіх. Тарас вийшов наперед: — Ти
хочеш, мабуть, щоб ми не поважали першого святого
закону товариства, покинули б братів своїх на те, щоб
з них живцем зідрали шкуру, щоб четвертували козацьке
тіло (Олександр Довженко, I, 1958, 254); Усіх їх Вася знав на імена,
новакам розповідав про них зворушливі легенди, і хай би
спробував хто висловитись про його товаришів без
належної пошани! Це були святі традиції його роти, його
честь, його слава (Олесь Гончар, III, 1959, 190);
// Звичний,
природний, особливо бажаний. Минала хвилева небезпека
— і знову святий спокій (Гнат Хоткевич, II, 1966, 181); Ти
[людино] скрізь.. Ти бичуєш святу тишу землі скреготом
фабрик, громом коліс, брудниш повітря пилом та димом
(Михайло Коцюбинський, II, 1955, 222).
♦ Святая (свята, святе) святих: а) щось таємне,
неприступне для непосвячених. Святая святих людського
організму — серце — стало підвладним мудрим рукам
лікаря (Наука і життя, 12, 1964, 32); б) щось недоторканне.
У нього ключі від зерносховища, де — святе святих —
насіннєвий фонд (Літературна Україна, 14.IX 1965, 1); в) щось
найдорожче, найзаповітніше. Історія — це святая святих
народу, недоторканна для злодійських рук (Олександр Довженко, III,
1960, 50).