в означеннях
Тлумачення, значення слова «святиня»:

СВЯТИ́НЯ, і, жін.

1. заст. Храм. [Гурт іудеїв:] Ось чого ви прийшли сюди, як злодії вночі? Прийшли святиню нашу обкрадати? Руїни наші рідні грабувати? (Леся Українка, II, 1951, 159); Федір стояв, мов зачарований, оглядаючи величну святиню [Софійський собор] (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 433).

2. Місце, предмет релігійного поклоніння. По добрій волі приняв на себе Захар Беркут догляд старої святині [образу Сонця] (Іван Франко, VI, 1951, 110);  * У порівняннях. Вернувшись назад, заспіваю-утну, Та не так, як співалось донині: Ні, почувши тоді мою пісню сумну, Ти поклонишся їй, мов святині (Павло Грабовський, I, 1959, 553); Згодом я десь загубив ту поему й той лист, який я беріг, як святиню (Степан Васильченко, Незібрані твори, 1941, 198).

3. перен., уроч. Що-небудь особливо дороге, глибоко шановане; те, що зберігають з любов'ю й пошаною. Могила великого Кобзаря стала нашою національною святинею (Іван Цюпа, Україна.., 1960, 155); Коли прапороносці наблизились до нього, несучи перед собою святиню полку [прапор], Самієв умить, наче підріс, виструнчився і віддав честь енергійним, натхненним жестом (Олесь Гончар, III, 1959, 370).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 9, . — Стор. 103.

Коментарі (0)