СВОЄКОРИ́СЛИВИЙ, а, е. Який прагне до власної
вигоди, наживи, дбає про користь лише для себе. Сила
концепції повісті ще й в тому, що в ній відтворено
історичну правду: за Палієм — народ, ..Мазепу автор
розвінчує як інтригана, як людину честолюбну та своєкорисливу
(Юрій Смолич, VI, 1959, 270);
// Власт. такій людині;
побудований на турботі лише про свою користь.
Своєкорислива політика князів і бояр, загострення
міжусобної боротьби на Русі.. — все це давало половцям
можливість безперешкодно нападати на Руську землю (Історія української літератури, I, 1954, 43).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 9, 1978. — Стор. 99.