Словник української мови

СВОЄКОРИ́СЛИВИЙ, а, е. Який прагне до власної вигоди, наживи, дбає про користь лише для себе. Сила концепції повісті ще й в тому, що в ній відтворено історичну правду: за Палієм — народ, ..Мазепу автор розвінчує як інтригана, як людину честолюбну та своєкорисливу (Юрій Смолич, VI, 1959, 270);
//  Власт. такій людині; побудований на турботі лише про свою користь. Своєкорислива політика князів і бояр, загострення міжусобної боротьби на Русі.. — все це давало половцям можливість безперешкодно нападати на Руську землю (Історія української літератури, I, 1954, 43).