в означеннях
Тлумачення, значення слова «свист»:

СВИСТ, у, чол.

1. Різкий, високий звук, утворюваний сильним видиханням повітря крізь стулені зуби або губи, а також за допомогою свистка, дудки і т. ін. З глибини ліса [лісу] чути триразовий свист (Іван Франко, IX, 1952, 273); Кирило Тур вийшов із хати і почав звати свистом свого коня з гаю (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 135); Дітлахи-пастушки з вереском і свистом вибігали навперейми машині (Юрій Смолич, I, 1958, 52);
//  Такі звуки як вияв осуду або схвалення кого-, чого-небудь. Він схопив тачку.. і під регіт та привітальний свист викотив за ворота (Юрій Яновський, II, 1954, 48); У залі знову знявся шум. Оплески і пронизливий свист, вигуки обурення (Андрій Головко, II, 1957, 520);
//  Свистячий призвук, що утворюється під час утрудненого дихання, кашлю і т. ін. Щось мало бути цікаве в театрі, бо люди йшли.. Плили скрізь сани, дихали коні з свистом і з храпом і обкидали снігом (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 189); Весь у вогні лежав [Ант] на помості, з грудей його виривались хрипи й свист, часом він заходився від кашлю (Семен Скляренко, Святослав, 1959, 16).
 Художній свист — відтворення за допомогою свисту якої-небудь мелодії, співу деяких птахів. З їхньої палати викликався на виступ лише один кавалерист, що володів нібито мистецтвом художнього свисту (Олесь Гончар, Циклон, 1970, 127).

2. Звук, який видають деякі птахи й тварини. Вилізла вона [черепаха] на сухеньке та й свистить. Свист був.. противний (Панас Мирний, V, 1955, 349); Спів цикади дзвінкий перейшов в тихий свист (Леся Українка, I, 1951, 229); Десь у далечині почувся мелодійний свист кроншнепа (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 409); У травні весь ліс солодко гримів від солов'їного тьохкання й свисту (Олесь Донченко, IV, 1957, 102).

3. Різкий, високий звук, утворюваний повітрям або парою, що вириваються через вузький отвір. Гук, свист од машин, шум води під помостом, свист од паровиків, це все так заглушило її, що вона боялася йти далі (Н.- Лев., II, 1956, 97); У всі щілини й дірки [паровоза] з шумом і свистом б'є пара (Василь Еллан, II, 1958, 10).

4. Звук, утворюваний швидким рухом предмета, що розсікає повітря. Уже не чуть сичання зміїв [фашистів], і куль, і свисту нагаїв. Шумить золотоверхий Київ в морях червоних прапорів (Володимир Сосюра, II, 1958, 405); У повітрі наростаючий свист снаряда. — Ложись [лягай], — шепче Абдулаєв, і вони з Тимком падають у сніг (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 496); Рідко лунали постріли. Свист шабель дзвенів у повітрі пронизливо і нескінченно (Натан Рибак, Переяславська Рада, 1953, 185);
//  Звук, утворюваний дуже швидким рухом повітряного потоку в шарах атмосфери. Павло стояв довго, прислухаючись до свисту й завивання гірського вітру (Василь Кучер, Голод, 1961, 351); На вигоні, під свист снігової бурі, потужно поскрипують крила вітряка (Іван Кириленко, Вибр., 1960, 287);
//  Звук, утворюваний тертям предметів. Знадвору чутно стукіт сокир, свист пили, гукання робочих людей (Леся Українка, III, 1952, 7); «Коли б не випасти, коли б не випасти!» — під свист санок гупає тільки одна думка (Михайло Стельмах, I, 1962, 62); Рая в цеху побоювалася усіх і усього. Її страхав часом ляскіт верстатів, гуркіт кранів, свист різців (Павло Автомонов, Щастя.., 1959, 38).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 9, . — Стор. 73.

Коментарі (0)