в означеннях
Тлумачення, значення слова «сичати»:

СИЧАТИ, чу, чиш, недок.

1. Видавати або утворювати звуки, які нагадують протяжну вимову звука «с». В небі зірка засвітилася; Все затихло, все мовчить, Чуть гадюку — як сичить (Павло Грабовський, I, 1959, 579); Орля сичало, било крильми, звивалося і викручувалося всім тілом (Зінаїда Тулуб, В степу.., 1964, 142); Гуска тільки погрозливо сичала (Іван Ле, Мої листи, 1945, 53);
//  Видавати такі звуки від болю, холоду і т. ін. (про людину). Відколи його опарено, на ноги не статкував, ходив з костуром в руках і серед розмови часто сичав (Іван Франко, II, 1950, 212); Жни, Гафійко, жни.. Що, пучку врізала, сичиш з болю?.. (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 27); Спрожогу вскочив [Охрім] у кропиву і аж сичав, чухаючись, так йому свербіли ноги (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 263); Засніжені червоноармійці сичали від холоду (Петро Панч, Гарні хлопці, 1959, 129);
//  Утворювати такі звуки під час горіння (про вогонь або щось сире). Знов Герман чекав. Огонь сичить і тріскотить у печі (Іван Франко, VIII, 1952, 344); Чабан замовк, і в тиші стало чути, Як мокрі дрова у вогні сичать... (Дмитро Павличко, Бистрина, 1959, 153); Дах провалився, і крізь чорний отвір бухало червоне, нещадне полум'я. Воно шуміло, сичало зловісно, як тисячі гадюк (Володимир Гжицький, Чорне озеро, 1961, 308);
//  Утворювати такі звуки, проникаючи через вузький отвір (про струмінь повітря, пари, газу і т. ін.). В купе запанувала загадкова тиша.. Одноманітно сичав за скляною банкою [ліхтаря] газ (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 209);
//  Утворювати такі звуки, випускаючи пару (про паровоз, самовар і т. ін.). За широким молом, біля вокзалу, сичав паровоз (Петро Панч, I, 1956, 45); В хаті було тихо. Сичав сердито самовар (Натан Рибак, Що сталося.., 1947, 81);
//  безос. Білий морок стояв у цеху.. В чанах сичало так, ніби тут спускала пару принаймні сотня паровозів (Павло Загребельний, Європа 45, 1959, 11);
//  Утворювати такі звуки під час кипіння, запікання і т. ін. (про їжу, що вариться, смажиться, печеться і т. ін.). Довго ще гримала Наумиха на чоловіка та совала горщики в піч так енергічно [енергійно], що не раз борщ, хлюпнувши на вогонь, бухав та сичав, мов гадина (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 102); — Уляно, чого там люди позбиралися? .. — А я знаю? — здвигав круглими плечима наймичка і вихоплює рогачем пригорілу зверху картоплю, що сичить (Михайло Стельмах, I, 1962, 106);
//  Утворювати такі звуки, пінячись, нуртуючи (про хвилі, море, воду і т. ін.). Хвилі сичать за бортом (Ігор Муратов, Осінні сурми, 1964, 73); І гармати й пістолі мовчать, Лише хвилі під нами сичать (Платон Воронько, Драгі.., 1959, 112); Чути, як булькав, сичить і ніби плямкав губами вода (Олесь Донченко, Шахта.., 1949, 145);
//  Утворювати такі звуки при дії (про механізми). В кімнаті по-гадючому сичить старосвітський годинник і починав тупо відбивати години (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 425);
//  Утворювати такі звуки, посуваючись по якійсь поверхні. Лижі в бійців сичали, мов змії (Яків Качура, Вибр., 1947, 152); Пара конячин ледве тягли наш віз, що аж сичав по піщаній дорозі (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 39).

2. Утворювати свистячі звуки, швидко розсікаючи повітря (про предмети). Мов кодло лютих змій, сичала лоза, шматуючи на клапті Федькове тіло, а він.. мусив був терпіти нещадні удари (Спиридон Добровольський, Очаківський розмир, 1965, 40); Кулі сичали над головами переляканих на смерть людей (Петро Колесник, На фронті.., 1959, 89);
//  Утворювати такі звуки, швидко рухаючись, падаючи (про повітря, дощ і т. ін.). Гострі весняні вітри сичали на просторі, пронизували до кісток (Костянтин Гордієнко, Дівчина.., 1954, 17); Дощ сичить, немов змія, Дощ січе, шипить, шумить, Хвиля злісно клекотить (Максим Рильський, II, 1960, 54).

3. Вимовляти протяжно звук «с», заспокоюючи кого-небудь, закликаючи до тиші і т. ін. Часом знімався на майдані гомін, але ті, хто стояв при самих вікнах, сичали й цитькали на задніх (Олександр Ільченко, Козацькому роду.., 1958, 121);
//  Говорити нерозбірливо, часто вимовляючи свистячі звуки. — Коло мене ходить та баба.. та беззубим ротом сичить (Панас Мирний, III, 1954, 164).

4. Говорити здавленим від злоби, люті, роздратування і т. ін. голосом. — Ходім лиш зараз у волость, нехай нас волость розсудить, а не ти з свекрухою.. — кричала, аж сичала Мотря (Нечуй-Левицький, II, 1956, 356); — Уб'ю... — аж сичав він.. На щастя, Лушня почув тихий скрип босої ноги, глянув і одскочив убік... (Панас Мирний, I, 1949, 312); Мама заступав Дарці дорогу, бере сильно.. за плече і вже не кричить, а сичить..: — Я тебе питаю, де ти до цього часу сиділа? (Ірина Вільде, Повнолітні діти, 1960, 10);  * Образно. Вони [герої Краснодона] слушної хвилі ждали, щоб гарнізон розбить у прах. Та вже сичало зради жало між грізних месників в ночах (Володимир Сосюра, II, 1958, 493);
//  на кого. Розмовляти з кимсь роздратовано, люто. На людей було сичить [фашист], гарчить, аж пирска, а до корови — так лагідно: «муня-муня…» (Яків Баш, На землі.., 1957, 67);
//  перен. Висловлювати незадоволення, злобувати (здебільшого приховано). [Іван:] Та нехай би за діло вилаяла, ну такі А то прямо чи слід, чи не слід — сичиш, сичиш і сичиші (Карпенко-Карий, I, 1960, 308); Сниться панові нагай, Сичить недобиток проклятий, — Не час ще вброю випускати! Радянська земле, не дрімай! (Максим Рильський, II, 1960, 107); — Да, — погоджується Тимофій. — Поміщики то повтікали, та їхнє насіння й коріння в куркульських хатах і хуторах аж сичить (Михайло Стельмах, II, 1962, 176);
//  на кого — що. Неприхильно, вороже зустрічати когось, щось. Не хотіли [вороги] йти в ногу з народом і злобно сичали на кожен новий крок у будівництві соціалізму (Радянське літературознавство, 3, 1957, 28).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 9, . — Стор. 210.

Коментарі (0)