Словник української мови

СИЛУВАТИ, ую, уєш, недок., перех. і без додатка, з інфін., із. спол. щоб. Спонукати силою, змушувати когось виконувати, робити що-небудь. [Софія:] Коли не хочете віддати за Дмитра, не силуйте ж і за Карпа (Марко Кропивницький, IV, 1959, 239); [Галя:] Мати сердяться, щодня силують, щоб ішла за противного, осоружного старшину (Карпенко-Карий, I, 1960, 76); Поглядає [Палажка] на вулицю, і рада ж то, раденька, що її ніхто не силує до роботи (Олекса Стороженко, I, 1957, 27); — Ніхто вас не силував бігати, висолопивши язики... (Олесь Гончар, III, 1959, 302);
//  Робити над собою зусилля. Дуже видко було, що вона силувала себе, щоб і по господарству старатися, або робити що (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 358); Їй шматок не йшов у горло, та силувала себе їсти (Борис Грінченко, II, 1963, 287); Він напружено здавлював повіки, але скільки не силував себе заснути, — не міг (Григорій Епік, Тв., 1958, 390);
//  Виявлятися причиною, що змушує кого-небудь робити щось. Гаряче кохання силувало її йняти віри цьому, силкувалось піддурити думку й розсудливість (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 134); Від часу до часу силує її щось підняти голову з-над зошита або книжки (Ольга Кобилянська, За ситуаціями, 1914, 23);
//  розм. Настійно припрошуючи, частувати. Аж стогне Клим: — немає сили, Я намоловся досхочу... Не силуй, братику, бо утечу! (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 156).