в означеннях
Тлумачення, значення слова «син»:

СИН, а, чол.

1. Особа чоловічої статі стосовно своїх батьків. Один син — не син, два сини — півсина, три сини — ото тільки син! (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 127); Кохалася мати сином, Як квіткою в гаї (Тарас Шевченко, I, 1963, 227); [Іван:] І був у того чоловіка один одним син, гарний парубок і здоровий такий, що й вола б надвоє роздер (Марко Кропивницький, I, 1958, 83); Захоплений прикладом батька, син і собі почав студіювати підручники з хімії й допомагати батькові в дослідах (Юрій Шовкопляс, Інженери, 1948, 221);
//  Ласкаве звертання батьків до сина. — Що се задумався, сину? — спитаю (Марко Вовчок, I, 1955, 274); — Питки хочеш, сину? — спитався, підійшовши, Грицько (Панас Мирний, I, 1954, 302); — Сину, — обізвалась Наумиха, — не сумуй, не гризись... (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 124);
//  перев. мн., у сполуч. із сл. сокіл, орел, нар.-поет. Ласкаве називання синів. Обводить очима Дем'ян Петрович присутніх, вихваляючись, як завжди, своїми синами-свколами (Євген Кротевич, Сини.., 1948, 445); — Я мріяв про синів-соколів, єдине, ради чого треба жити (Юрій Яновський, II, 1958, 11); Схилитись на плече І думати, що поруч Ще стільки літ іти, Ростить синів-орлів (Любов Забашта, Вибр., 1958, 32).
 Батьків (отецький) син — син порядних батьків; спадкоємець батька. Не один батьків син і худобу б свою усю віддав і у батраки пішов би, аби б його полюбила Тетяна! (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 310); [Юда:] Та я ж отецький син, ще й одинак! (Леся Українка, III, 1952, 131); Бісів син див. бісів; Бісового (сучого, чортового і т. ін.) сина — уживається як лайка. — А сучого сина, перелякав же як! Щоб тебе качка брикнула (Михайло Стельмах, I, 1962, 376); Блудний син: а) людина, яка після довгих блукань і розпусного життя з каяттям повертається до своєї родини; б) член якогось колективу, що не підкоряється його волі, порушує його устої, залишає цей колектив, а потім повертається назад. Гучне «ура» відзначило радісний факт повернення блудного сина (Юрій Смолич, Театр.., 1940, 73); Промовець був у даному разі не лише батьком молодого, але й представником тієї задніпровської Житомирщини, яка владно кликала до себе свого блудного сина (Любомир Дмитерко, Наречена, 1959, 202); Божий син — за християнським віровченням — Ісус Христос, один з елементів християнської формули триєдиного бога — бога-отця, бога-сина, бога-духа святого. Люби усякого чоловіка, як щирого свого брата й сина божого (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 121); [Голос:] Господи Ісусе Христе, сине божий! Помилуй нас (Панас Мирний, V, 1955, 65); Бути за сина див. бути; Вражий (дияволів, іродів, сучий, чортів і т. ін.) син: а) уживається як лайка. — Лізь, вражий сину, на цю шовковицю (Степан Васильченко, II, 1959, 186); — Прощайсь лишень, дияволів сину, з матір'ю та з сестрою, бо вже недовго ряст топтатимеш! (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 134); — А його, іродового сина, осьмушка горілки вдавить?.. (Панас Мирний, I, 1949, 285); — Нехай заговорить, сучий син, — вимагали треті (Натан Рибак, Переяславська Рада, 1953, 640); — Брешеш, чорти сину! Сам ти собака, пся креві (Олександр Довженко, I, 1958, 270); б) уживається для вираження доброзичливості, позитивного ставлення до когось. — Ох, і сучий же ти син, Миколо, — схлипнув Боженко, взявши меч з якоюсь дитячою радістю. — І за що я тебе так люблю (Олександр Довженко, I, 1958, 197); — Ідете, чортові сини, — сказав засмучений старий ткач Опанас Чиж (Олександр Довженко, I, 1958, 132); в) уживається для вираження здивування. — Ах, ти ж, вражий сину! Як? Батька? — і здивований Бульба відступив на кілька кроків (Олександр Довженко, I, 1958, 218); г) уживається для вираження захоплення. Він передивився кожну зборку, кожну зшивку. Як вилив, вражий син! думав він і тихо усміхався (Панас Мирний, IV, 1955, 125); В сини годиться див. годитися 1; Гадів (гадючий, гаспидський, песький, собачий і т. ін.) син — уживається як лайка. В таку щасливую годину Еней чимдуж спис розмахав І Турну, гадовому сину, На вічний поминок послав (Іван Котляревський, I, 1952, 294); [Божевільна:] Гей, не радій, синів гадючих мати!.. (Леся Українка, II, 1951, 131); — Куди ж ви претеся, гаспидські сини? Що вам — хліба не жалко? (Іван Цюпа, Краяни, 1971, 32); — Будеш мені, песький сину, тямити; тривай лишень! (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 177); — А бурсак! Собачий сину, знаєш смак (Тарас Шевченко, II, 1963, 196); — Мені найбільше доїдав Рутульський Турн, -собачий син (Іван Котляревський, I, 1952, 202); До сина, заст. — багато, безліч. — Нема того на світі, чого не було на тому ярмарку, і якби грошей до сина, то накупив би усього (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 13); Названий син див. названий; Наречений син див. наречений; На якого (бісового, чортового і т. ін.) сина — навіщо, для чого. — А на якого сина ще й допрос? (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 262); Проклятий (песький, чортів і т. ін.) син буду (будь я) — уживається як клятьба. Як заспівав було Мар'яна.., проклятий син буду, не можна спать (Григорій Косинка, Новели, 1962, 31); Та в мідні тарілки Як брязкнули, загромотіли, То будь я песький син, Коли в світлиці хоч один Усидів на ослінці! (Гулак-Артемовський, Байки.., 1958, 152); У сина, заст. — те саме, що У (в) біса (див. біс 1). — Як посипали [люди] до нас, так батечки! Я не знав, де їх у сина і дівати (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 244); Хрещений син див. хрещений; Якого бісового сина — уживається при дієсловах для вираження незадоволення у знач. навіщо, чому. — Ну, якого ви бісового сина зібралися сюди, очі повитріщали? — почули вони у розчинене вікно Колісникової квартири (Панас Мирний, III, 1954, 287).

2. перев. мн. Нащадки, молоде покоління. Серце болить, а розказувать треба: нехай бачать сини і внуки, що батьки їх помилялись (Тарас Шевченко, I, 1963, 142); Ішли сини з села і міста, На заклик Леніна — у бій (Любомир Дмитерко, В обіймах сонця, 1958, 27).

3. Ласкаве звертання літньої або дорослої людини до молодого за віком чоловіка, юнака, хлопчика. — Посидь же, сину, тут, а я зараз, — сказав дід, — потюпав у курінь і зачинивсь (Панас Мирний, I, 1954, 280); — Добрий вечір, дідусю, — каже парубок, підходячи. — Добрий вечір і тобі, сину (Гнат Хоткевич, I, 1966, 94); Старі солдати звали його сином, А ми, молодші, просто Петрусем. Йому було неповних двадцять років (Григорій Бойко, Про 17 літ, 1958, 31).

4. перен., розм., рідко. Тварина чоловічої статі стосовно своїх батьків. Мені рекомендують Паву [собаку], поважну матрону, і її другого сина (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 226).

5. заст., перев. у звертанні. Людина чоловічої статі щодо свого духівника або особи духовного сану. [Єпископ:] Не трать одваги, сину, сповідайся з гріха таємного (Леся Українка, II, 1951, 501); — Сину мій, — відповів наляканий бонза, — завше в таких божках є найцінніша річ усього нашого життя (Юрій Яновський, III, 1958, 55).

6. з означ., заст. Людина чоловічої статі, що виступає як представник певного суспільного стану. Все-таки він волів би був, якби вибавив його доньку боярський син, а не сей простий тухольський мужик (Іван Франко, VI, 1951, 20); [Юхим:] Як же ж я, хазяйський син, та піду у свиті, щоб мене підняли на глум? (Марко Кропивницький, II 1958, 45); — Хто ти такий, легеню? — питала Маруся. — Я? Ґаздівський син (Гнат Хоткевич, II, 1966, 51).

7. Людина як уродженець, житель якої-небудь країни, місцевості, представник якоїсь національності. Як Турн біснується, лютує, В сусідні царства шле послів, Чи хто із них не порятує Против Троянських злих синів (Іван Котляревський, I, 1952, 191); Я — син Країни Рад, що і мечем, і словом Разить і тне катів з розмаху, до кісток (Максим Рильський, II, 1960, 188); Руку ту, що ще ні разу не схибила в смертельній грі, я тисну синові Донбасу під рев крицевий угорі... (Володимир Сосюра, II, 1958, 304); Хай живе в віках великий син українського народу Тарас Григорович Шевченко! (Олександр Корнійчук, Разом із життям, 1950, 28); Тільки справжні сини гір, волелюбні предки могли залишити в спадщину онукам такий буйний і гордовитий танець! (Терень Масенко, Роман.., 1970, 233); Неслись, як вихор під час бурі, На бій в однім строю Хмельницького орли І Дону тихого сини похмурі (Дмитро Павличко, Бистрина, 1959, 24);
//  Вихованець когось, чогось; людина, кровно, тісно зв'язана з ким-, чим-небудь. — Хто єсть вірний син своєї отчизни, збирайтесь до мого боку (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 154); — Син комсомолу України, його не зраджу я ніде (Володимир Сосюра, II, 1958, 486); — Я — син, — гримлять врочисті голоси, — Син трудового славного народу (Микола Бажан, Вибр., 1940, 95); В боях за Вітчизну відзначився він, Він Леніна учень, він Партії син (Валентин Бичко, Вогнище, 1959, 23); Людство завжди пам'ятатиме, що першими проникли в космос славні сини великої ленінської партії Юрій Гагарін і Герман Титов (Комуніст України, 9, 1961, 8);
//  перев. мн. Нащадки, послідовники, земляки. Сини Міцкевича, Словацького, Шопена, Сини Коперника, заковані сини! Рвіть ланцюги тяжкі! (Максим Рильський, II, 1960, 181); Разом із нами йдуть і чехи, і словаки, синів Костюшка йдуть нестримані полки (Володимир Сосюра, II, 1958, 478);
//  Людина, на якій відбилися характерні, типові риси її часу, епохи, середовища і т. ін. Поет насамперед — людина, потім громадянин своєї землі, син свого часу (Віссаріон Бєлінський, Вибр. статті, 1948, 365); Ми — правди і щастя солдати, сім'ї трудової сини (Володимир Сосюра, Поезії, 1950, 8);
//  Поборник, служитель, представник чогось. Я тихо Богу помолюся, Щоб усі слов'яне стали Добрими братами, І синами сонця правди (Тарас Шевченко, I, 1963, 262); [Єпископ:] Геть, відійди від мене, сине тьми! (Леся Українка, II, 1951, 237); Кожен там [у Москві] рідний, хто вольності син, Громом лунав народу там слово (Максим Рильський, II, 1960, 177).
Син природи — про людину, яка не піддалася дії цивілізації, без культурних навиків, близька до природи. Кров приливає гуцулові до тіла, і святкують сини природи спільне свято з матір'ю посполу (Гнат Хоткевич, II, 1966, 24).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 9, . — Стор. 178.

Коментарі (0)