в означеннях
Тлумачення, значення слова «синіти»:

СИНІТИ, ію, ієш, недок.

1. Ставати, робитися синім; набувати синього кольору. Гори починають синіти (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 427); Високе небо починає синіти, дише на землю прохолодою (Панас Мирний, IV, 1955, 322); Глибшає далеч. Річка синіє (Максим Рильський, I, 1960, 127); Заграва на сході почала синіти, на землю спускався вечірній присмерк (Іван Сенченко, На Батиєвій горі, 1960, 37);
//  безос. — Уходжу я в хату, а там — панів, паніє! Та накурено так, що аж синіє (Панас Мирний, III, 1954, 166); Синіло за вікном по-весняному (Павло Тичина, III, 1957, 284); О, які були великі зорі, Як синіло й склилось навкруги! (Максим Рильський, III, 1961, 268);
//  Ставати дуже блідим або червоніти, набуваючи аж синього відтінку, від нездужання, натуги, люті, холоду і т. ін. (про людину, частини її тіла). Мати дивиться на неї, Од злості німіє; То жовтіє, то синіє (Тарас Шевченко, I, 1963, 161); Конець [кінець] його носа синів чимраз більше від морозу (Іван Франко, IV, 1950, 477); Він аж синів увесь від кашлю і ревів, як вовк чи лев (Олександр Довженко, Зачарована Десна, 1957, 464); Пан начальник аж тремтить і синів від люті (Петро Козланюк, Сонце.., 1957, 143).

2. Виділятися своїм синім кольором. Сині волошки проти місяця ще більше синіли (Степан Васильченко, I, 1959, 198); Пригадую: осінній день. Прихильно, по-щирому синіло небо (Павло Тичина, I, 1957, 216); Тім'я обережненько собі погладив [Купа], бо там іще синіла прездорова гуля (Олександр Ільченко, Козацькому роду.., 1958, 385);
//  Виднітися (про що-небудь синє в далечині). І здалека край дороги Чорний ліс синіє (Степан Руданський, Тв., 1956, 74); За річкою.. синіють ліси, жовтіють поля, біліють церкви побічних сіл (Панас Мирний, V, 1955, 209); Мене вражала настирливість моря. Де б ви не йшли, воно завжди синіло між будинками в кінці вулиці (Юрій Яновський, II, 1958, 16); Там, на небосхилі, силует колони ледве синів, тягнучись по рожевому тлі, як нерухома смуга лісу (Олесь Гончар, III, 1959, 303); Аж серце мені стиснулося: он вони — рідні Карпати! Синіють, сивіють удалині, стримлять вершинами над головою (Ігор Муратов, Буковинська повість, 1959, 26); А луг цвіте. А далина синіє (Любомир Дмитерко, В обіймах сонця, 1958, 14);  * Образно. По лівім боці Дунаю аж ген до моря стояло на чатах військо і заслоняло волю, що там, за широким Дунаєм,.. синіла десь у чужій країні (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 335);
//  Цвісти синім цвітом. Тепло, сонячно, гарно. Синіють скрізь проліски (Архип Тесленко, З книги життя, 1949, 86); Біля хати червоніли, синіли пухнасті айстри (Микола Зарудний, Світло, 1961, 26).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 9, . — Стор. 183.

Коментарі (0)