в означеннях
Тлумачення, значення слова «синок»:

СИНО́К, нка, чол.

1. Зменш.-пестл. до син 1, 6, 7. Скільки в лісі пеньків, щоб в тебе було стільки синків! (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 309); Єлисавета, Стара вдова, у Назареті З малим синком своїм жила (Тарас Шевченко, II, 1963, 367); Він вхопив синка, посадив на коліна і пригорнув його свіже личко до свого блідого лиця (Нечуй-Левицький, VI, 1966, 91); Я казав синкові, що цвіте Вкраїна, Бо вона — країна у Країні Рад (Максим Рильський, II, 1960, 83); Малий синок, роззявивши ротик, сповнений уваги до туркотіння сестриці, непорушно сидів у Огея на колінах (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 268); Гілки схилилися малі Над синком болгарської землі (Платон Воронько, Драгі.., 1959, 94);
//  Ласкаве звертання батьків до сина. — Поспи, синку, поспи ще трохи, поки я приберусь, — каже вона, злізаючи з печі (Панас Мирний, IV, 1955, 299); — Добре, синку, добре, Остапе! От і я слідом за тобою. Остапе, Остапе, не давайся! (Олександр Довженко, I, 1958, 264).

2. зневажл. Те саме, що син 1, 6. Пані й стрічає її лихими словами: — Що, — каже, — згодувала собі синка злодія! (Марко Вовчок, I, 1955, 34); Виходила на роботу стара [Княжевич].. та її синок (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 152); Раніш мовби й не помічала [Ганна], скільки серед тих, хто її оточує, всякого наброду — то невдоволених розверсткою хутірських синків, то колишніх стражників та тюремних наглядачів (Олесь Гончар, II, 1959, 263); З синками сільських багачів Андрій не дуже знався, бо не любив їхнього гонору та пихи (Дмитро Бедзик, Студені Води, 1959, 64).

3. Ласкаве звертання літньої або дорослої людини до молодого чоловіка, юнака, хлопчика. — Що ти думаєш, синку? — каже нишком гетьманові Шрам (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 97); — Коли б тобі щаслива доля, — Сказав ласкаво чоловік, — Дала шматок такого поля — Ти б, синку, сіяв цілий вік! (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 200); Старий підійшов ближче. — Здоров, синку! (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 33); Мутні очі блимнули на Данилка, «топчи землю, синок», і прадід став неживий (Юрій Яновський, II, 1958, 188); — Василю, синку, ти тут? — здивувався і зрадів дід Дунай (Михайло Стельмах, I, 1962, 149).

4. перен., перев. у протиставленні. Особа, до якої ставляться прихильніше, з більшою симпатією, ніж до інших; свій, нечужий. — Нема в мене синків і пасинків, своїх і не своїх! В мене є тільки наші люди, радянські бійці! (Олесь Гончар, III, 1959, 331).
Мамин синок див. мамин.

Словник української мови: в 11 томах. — Том 9, . — Стор. 185.

Коментарі (0)