Словник української мови

Словник української мови: в 11 томах. — Том 9, 1978. — Стор. 196.

Коментарі (0)

СИПНУ́ТИ, ну, неш, док.

1. перех. і неперех. Однокр. до сипати 1, 4, 6—8. — Одчинила я курник, сипнула зерна і почала кликати курей (Панас Мирний, I, 1954, 237); Сипнувши в казанок пучку тонко змеленого перцю, добрі люди вечеряли смачно (Олександр Ільченко, Козацькому роду.., 1958, 71); Іде дорогою, йде, аж тут від лісу як не зашумить дерев'я [дерева], як не сипне Якимові вітер цілими пригорщами пороху в очі (Степан Ковалів, Світ.., 1960, 10); Дуб.. трусонув золотою гривою, густо сипнув жолудями — тугими, теплими (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 143); Вже ранішнє сонце сипнуло сріблом, Пригріло рибалок (Микола Шеремет, Дорога.., 1957, 106); Виходить дівчина із хати Води в криниці набирати, .. А він [жайворонок] сипне їй переливів (Андрій Малишко, Запов. джерело, 1959, 68); Сипнув мінометі.. Білий снігу папір Покрився розривами мін (Іван Нехода, Хто сіє вітер, 1959, 164); Він належав до того типу чоловіків, яким природа щедро сипнула своїх дарів (Радянська Україна, 6.II 1972, 4);
//  безос. Чую — як загуде в грубі, як сипне, війне снігом у вікна — зразу стемніло (Степан Васильченко, II, 1959, 315).
♦ Мов (наче, як і т. ін.) хто сипнув [гарячого] приску ([гарячим] приском) див. присок; Морозом сипнуло [за (поза) спиною (шкірою)] у кого, безос.; Мурашки сипнули по спині (по тілу, по шкірі) у кого — кого-небудь охопило неприємне відчуття холоду від страху, несподіваного, сильного переляку, глибокого душевного переживання і т. ін. Страшно Петрові стало. Щось перехопило дух, серце застукало в грудях. Він зупинився, став прислухатись. За спиною аж морозом сипнуло (Борис Грінченко, I, 1963, 255); Серце його мов хто у жмені здавив; поза спиною сипнуло морозом (Панас Мирний, I, 1954, 320); Недокус посміхався, а в мене морозом сипнуло поза шкірою (Юрій Збанацький, Малин. дзвін, 1958, 91); У Грицька морозом сипнуло від того Христиного крику (Панас Мирний, III, 1954, 18); — В мене знову по спині сипнули мурашки (Леонід Смілянський, Сашко, 1957, 196); Сипнути грішми (грошима); Сипнути золотом (сороківцями) — надмірно, нерозсудливо витратити гроші. Як сипнув [Іванець] грішми, так запорожці за ним роєм (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 58); Вона сипнула тими грішми на єдине в її життю [житті] свято (Іван Франко, VIII, 1952, 61); Золотом, немов піском, сипнув Чиновник із калитки по підлозі (Леонід Первомайський, II, 1958, 129); Сипнув (безос. сипнуло) жаром на кого, кого — кого-небудь охопило неприємне відчуття від страху, несподіваного, сильного переляку і т. ін. Улися почутила, що на неї неначе одразу хтось сипнув жаром: в неї спинилось серце і перестало кидатись (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 339); — Кум Антон так і не з'явився. Від цих слів Івана жаром сипнуло в обличчя (Степан Чорнобривець, Потік.., 1956, 69); Сипнути наздогад — натякнути. Вона почувала, що Онися знов сипнула наздогад на нестатковитих господарів (Нечуй-Левицький, III, 1956, 178); Як з лантуха сипнути див. лантух; Як (мов, немов і т. ін.) [горох] з мішка сипнути див. мішок.

2. неперех. Раптово, із силою посипатися; почати інтенсивно падати (про що-небудь сипке або дрібне). Налапав [Петро] мішок, підставив, витяг свердло. Зерно сипнуло (Борис Грінченко, I, 1963, 256); Неначе пух сипкий з небесної перини, Із хмари снігові сипнули пелюстки (Максим Рильський, Зим. записи, 1964, 92); Надворі зненацька сипнув дощ — рівний, теплий, рясний (Яків Баш, Надія, 1960, 183).

3. неперех. Розлетітися, розсипатися, бризнути в усі боки дрібними частинками (про що-небудь сипке або дрібне, про велику кількість предметів). Вдарив [Світолюб] ще — сипнули іскри, розлетілася.. велетенська булава! (Наталя Забіла, У.. світ, 1960, 154).

4. неперех. Швидко, разом вийти, вибігти Звідкись або піти, побігти куди-небудь (про багатьох людей). Гуртом сипнули школярі до класу (Борис Грінченко, Без хліба, 1958, 11); Натовп колихнувся, густо зачавкав ногами на багнистому вигоні і .. сипнув до лісу, урозтіч (Григорій Епік, Тв., 1958, 449); Бренькнула.. кобза, люди сипнули туди, миттю утворилося густе коло (Федір Бурлака, О. Вересай, 1959, 54).