СИРЕ́НА, и, жін.
1. У грецькій міфології — морська
німфа (жінка з риб'ячим хвостом або птах з жіночою
головою), що своїм співом зваблювала мореплавців у
смертельно небезпечні, згубні місця. Всі врозтіч кораблі
пішли; Як гуси, в воду поринали, Із кораблів — сирени
стали І разні [різні] пісні підняли (Іван Котляревський, I, 1952, 219);
— Спершу сирен ти зустрінеш, що чаром своїм
нездоланним Кожну людину чарують, яка лиш до них
підпливає (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 212);
// перен. Про красиву, спокусливу, але бездушну жінку.
2. Хвостате земноводне з довгим змієподібним тілом, що зберігає протягом усього життя зовнішні зябра.
3. тільки мн. Ряд великих рослиноїдних водяних ссавців з ластами й хвостовим плавцем, що зустрічаються в теплих морях і річках.
4. фіз. Прилад для одержання звуків різної висоти й для вимірювання кількості звукових коливань.
5. Апарат, прилад, що може давати звуки великої
сили й будь-якого тону; сигнальний гудок, що дає
різкий, далеко чутний звук. З панського двору уперто і
нестерпуче б'ють в село хвилі дикого ревища, наче корабель
гине на морі і в останній розпуці розриває горла сирен
(Михайло Коцюбинський, II, 1955, 61); Раптом в ніжні ввуки рояля
вдираються інші: виття сирени, гудки заводів. Повітряна
тривога (Іван Кочерга, II, 1956, 373); Сирена швидкої допомоги
зойкнула зовсім близько, десь під вікном, і Боровик
знов посунувся до дверей (Вадим Собко, Справа.., 1959, 79);
* У порівняннях. Моторошно в темноті буран завив, як та
сирена... (Павло Тичина, II, 1957, 152);
// Звук, створений таким
гудком. Він [сніг] немов приглушував усі звуки — і сміх
молоді, і автомобільні сирени (Олесь Донченко, V, 1957, 319);
В розчинене вікно разом із свіжим.. повітрям линув
гомін перехожих, сирени автомашин (Дмитро Ткач, Черг. завдання,
1951, 97); * Образно. Над ним [верхолазом] лунає
дня сирена, і обніма його блакить (Володимир Сосюра, Близька
далина, 1960, 38).