Словник української мови

СИРИ́ЦЯ, і, жін. Недублена шкіра (перев. яловича, свиняча або верблюдяча), оброблена жировими речовинами, які роблять її дуже міцною та еластичною. Отець Ісакій, хоч був і дерзкий на вдачу, але вхопив чоботи, і як почув дух юхти та сириці, ..то й не встояв (Нечуй-Левицький, III, 1956, 388); — Нн-о-о! — гукнув [Григор] голосно і смикнув за віжки з сириці (Євген Гуцало, Скупана.., 1965, 19);
//  Сирицевий ремінь. Везуть пани Павлюка Селом Боровицею Ще й скрутили йому рученьки Назад сирицею (Українські народні думи.., 1955, 87); Пов'яжу я той льон сирою сирицею, Накажу я до свого милого рідною сестрицею (Павло Чубинський, V, 1874, 227); Князь Ярема стояв біля вікна, глибоко замислившись, коли до княжої світлиці ввели Богуна, міцно зв'язаного сирицею (Яків Качура, Вибр., 1953, 10).