Словник української мови

СИ́ТЕЦЬ, тцю, чол. Тонка бавовняна тканина з вибивним малюнком, рідше однотонна. З високої конторки спускався до самого помосту жовтогарячий ситець з чорними смужками та червоними букетами (Нечуй-Левицький, II, 1956, 44); Закрутилося блискуче коліща кравецької машинки, зацокала голка, лишаючи на ситці рівний шов (Анатолій Шиян, Баланда, 1957, 191); Продавець.. не тільки продає товари, а й приймає замовлення. — Привозь більше ситцю, — наказували колгоспниці (Радянська Україна, 4.IV 1961, 3);
//  перев. мн., заст. Вбрання з такої тканини. Назустріч йому.. вийшла товста баба в строкатих ситцях (Микола Гоголь, Вибр., перекл. Хуторяна і Шмиговського, 1948, 353).