в означеннях
Тлумачення, значення слова «та»:

ТА 2, спол. I. єднальний. Уживається для поєднання двох; рівноправних синтаксичних одиниць; за значенням відповідає спол. і.

1. Поєднує однорідні члени речення. Поки хліб та вода, то ще не біда! (Українські народні прислів'я та приказки, 1963, 62); Тулиться Чіпка до баби та стиха шепче: «Я, бабусю, добрий... я злого не робитиму» (Панас Мирний, I, 1949, 145);
//  Поєднує в інтонаційне ціле два слова, що виражають єдине поняття або коло близьких понять. Спершу стара пані тішилась велико тими гостьми, а далі, як почались між ними сварки, стала думати та гадати: — не рада вже їм, да не одбити (Марко Вовчок, I, 1955, 112); Не день, не годину, в журбі та в печалі, Прожив той співець, як в пустині (Леся Українка, I, 1951, 344);
//  З'єднує повторювані слова з метою підсилення вислову. А ворон спускається все нижче та нижче (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 221); — Ой, далеко, браття, до нього [Берліна] йти... Буде ще крові та крові... (Олесь Гончар, III, 1959, 123).

2. Поєднує речення, які виражають одночасність дії. Ще треті півні не співали, Ніхто нігде не гомонів, Сичі в гаю перекликались, Та ясен раз у раз скрипів (Тарас Шевченко, I, 1963, 3);
//  Поєднує речення, у другому з яких є вказівка на несподіваність, раптовість дії, події. Було тихо. Та от почали долітати крики (Олександр Довженко, I, 1958, 237).
 Та й: а) поєднує однорідні члени речення й цілі речення. Він тільки рукою махнув та й заривсь у сіно (Марко Вовчок, I, 1955, 74); — Я вже й бичків напоїв, і фураж одержав, а тебе все нема та й нема (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 9); б) указує на несподіваний перехід від однієї дії до іншої. Придане [придани] Постіль пішли слати У комору, а молода Вийшла мовчки з хати, Та й пропала (Тарас Шевченко, II, 1963, 212); в) поєднує однорідні члени речення або цілі речення, що виражають причиново-наслідкові відношення. Пригадаю батька.. та й заплачу серцем одиноким (Панас Мирний, V, 1955, 323). II. приєднувальний. Приєднує члени речення й цілі речення, що доповнюють, уточнюють раніше висловлену думку. — Чи ти ба, як голуби обсіли хреста? Та самі з себе білі! (Нечуй-Левицький, VI, 1966, 61); Біля призьби в нього [хлопчика] і хата своя, і ціле хазяйство, та не якесь злидарське — в загоні не одна пара волів круторогих (Андрій Головко, II, 1957, 190);
//  У сполученні з прислівником ще уточнює та підсилює виразність раніше висловленої думки. [Прочанин:] Ти мене не бійся. Я не такий, щоб зрадити людину, та ще таки добрячу (Леся Українка, III, 1952, 127); Він мав у підлеглих і в начальства значний авторитет як знавець своєї справи та ще як людина суворо принципова (Олесь Гончар, III, 1959, 198);
//  Уживається в значенні, близькому до крім того, до того ж (із підсилювальним відтінком). Все, ще тут написано, в майбутню кінокартину, звичайно, не ввійде, та навряд чи воно там і потрібне (Олександр Довженко, I, 1958, 67).
 Та й: а) приєднує члени речення й цілі речення, що доповнюють, уточнюють раніше висловлену думку. Данило Підіпригора сходить з дороги і прямує навпростець, на болото: так набагато ближче додому, та й коли за ним здумають погнатися Погиба з Бараболею — сюди не наважаться піти (Михайло Стельмах, II, 1962, 67); б) на початку питального речення підсилює думку попереднього речення. Він любив землю, як пташка повітря, риба — води. Та й що варт селянин без землі? (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 110).
Та й годі див. годі; Та й по всьому див. весь 1; Та й у (в) добрий час див. добрий. III. протиставний. 1. Приєднує речення або члени речення зі значенням протиставлення, невідповідності або обмеження попереднього; за значенням близький до спол. але, проте. Світить місяць у віконце, Та в очах темніє! (Гулак-Артемовський, Байки.., 1958, 154); Широке, розлоге поле, та не людське воно, а панське (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 110); Вже й по тюрмах їх [співців] саджали, Та ніщо не помагає, їх пісні ідуть по людях (Леся Українка, I, 1951, 380); Тату мій... Мій добрий дід був трохи злий на тебе, ну, а ти на нього. Та він любив тебе (Володимир Сосюра, II, 1958, 357);
//  Уживається з обмежувальним значенням; за значенням близький до спол. тільки. І згадую Україну, І згадать боюся. І там степи, і тут степи, Та тут не такії, Руді, руді, аж червоні, А там голубії (Тарас Шевченко, II, 1963, 64).

2. Уживається в протиставно-допустових конструкціях на початку головного речення, підкреслюючи логічну невідповідність між змістом головного та підрядного речень. Хоч ізійшлися і раненько, Та пан Еней наш опізнивсь (Іван Котляревський, I, 1952, 146);
//  З обмежувально-допустовим значенням уживається для сполучення однорідних членів речення. До того, й самі достатки його не які були, щоб можна було розкидатися, як другі, хоч і прості, та багатирі-дуки (Панас Мирний, I, 1954, 150); — Ну, так хто кого? — не обертаючись, щоб не розсміятися в гороб'ячої завзятості Кушніра, питає Свирид. — Обоє один одного, — неохоче відповів Степан. — Хоч і гладкий, та жилавий, чорт (Михайло Стельмах, II, 1962, 13);
//  Разом із спол. зате вживається з відтінком компенсаційного протиставлення. [Співець (Торкав струни, щоб показати їх голос):] Слабенько грають. Та зате сі струни колись бриніли у руках пречистих святих співців (Леся Українка, II, 1951, 154).
Та ба — уживається для вираження заперечення сподіваної дії. Полетів би, послухав би, Заплакав би з ними… Та ба, доля приборкала Меж людьми чужими (Тарас Шевченко, I, 1951, 68); — Хоть і здається, що нас одна недоля спіткала, та ба! (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 226); Та й то — поєднує речення або члени речення зі значенням протиставлення, невідповідності або обмеження попереднього. Декотрі зачіпали його, заговорювали з ним; він обзивався до їх одним словом, та й то знехотя (Нечуй-Левицький, VI, 1966, 303); Згадаймо, нарешті, що збірники творів Пушкіна, які тоді виходили, містили в собі знов-таки тільки деякі речі, та й то покалічені царською цензурою (Максим Рильський, X, 1962, 17). IV. перелічувальний. Поєднує слова або цілі речення в переліку. Тільки і мрії було, щоби клаптик малесенький поля, Дім, та город, та криниця з веселим струмком біля дому (Микола Зеров, Вибр., 1966, 259); Запахла осінь в'ялим тютюном, Та яблуками, та тонким туманом (Максим Рильський, I, 1956, 63).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 10, . — Стор. 7.

Коментарі (0)

ТА 3, част. підсил.

1. Уживається на початку речення для посилення висловлюваної думки; адже, таж, тож. Молдувани [молдавани] обурились. Хто мав право рубати їх виноградники? Та вони на шматки розірвуть першого, що підніме сокиру над кущем (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 194); — Воля?.. Може, ти ще й побачиш, а вже мені то не доведеться. — Як-то не доведеться? Та як ми сюди переходили, то сам управляющий нам казав, що трошки поробимо на пана, а тоді воля буде! (Гнат Хоткевич, I, 1966, 95);
//  Разом із часткою так підсилює слово, перед яким стоїть (найчастіше прислівник, уживаний як обставина способу дії). Глянув він на мене — та так жалібно, аж за серце вхопив (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 304); І тоді лише схаменувся [Кльоц], як ущемило його порядно. Та так порядно, що нема як уже й ворухнутися (Гнат Хоткевич, II, 1966, 329);
//  Уживається в питальному та окличному реченнях при слові, на яке падає логічний наголос. Катря втихомирилася. Та було й не втихомиритися, коли син обіцяє такі багаті приноси? (Панас Мирний, IV, 1955, 288); — Товариші, та невже ви не розумієте, якого лиха ми можемо накоїти своїм виступом? (Андрій Головко, II, 1957, 469); Як вабить пристань запальних малят, Романтиків у трусиках і майках! Та що малят! Кого вона не вабить! (Максим Рильський, III, 1961, 111);
//  Уживається з дієсловом наказового способу для підкреслення прохання чи спонукання. — Та ти хоч скажи, в чім річ. Перестань плакати (Гнат Хоткевич, II, 1966, 59); Уже на горбі Артем.. оглянувся назад і ще гукнув неголосно: «Та вертайтесь уже, мамо!» (Андрій Головко, II, 1957, 425);
//  Перед часткою ні підсилює заперечувальний зміст речення. Та ні! не годен я списать цвітінь твою [Прованс]! Коли ж я мушу жить у іншому краю (Микола Зеров, Вибр., 1966, 491).

2. Уживається в різних мовних ситуаціях, коли немає можливості чи бажання точно відповісти на поставлене питання. — Чого ти не поснідав, тату? — поспішаючи за батьком, питає вона. — Та-а, — махає рукою Полікарп (Микола Зарудний, На білому світі, 1967, 86); — А чому ви, Ганю, довгоносими [яйцями] не підсипаєте? — аж присів [дядько Микола] біля решета, на яке вже мостилася квочка. — Та, — відмахнулася мати рукою (Михайло Стельмах, Щедрий вечір, 1967, 48).

3. Уживається в середині речення перед присудком чи групою присудка для підсилення їх значення. Тілько тепер згадала, що вона не за мужиком, а за дворянином, і що справді добре б було, якби Кирило та був паном (Панас Мирний, I, 1954, 150); Якби мої думи німії та піснею стали без слова, вони б тоді більше сказали, ніж вся моя довга розмова (Леся Українка, I, 1951, 198);
//  Уживається в народній поезії та в стилізації під народнопоетичну мову. — Не хочу я женитися, Не хочу я братись,.. А піду я одружуся З моїм вірним другом, 3 славним батьком запорозьким Та з Великим Лугом (Тарас Шевченко, II, 1963, 169); І ту пісню [наспівував батько], де розповідається, як на горі удівонька та пшениченьку сіє, і ще багато-багато сумовитих і задушевних пісень (Терень Масенко, Життя.., 1960, 5).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 10, . — Стор. 8.

Коментарі (0)