Словник української мови

ТАЇНА́, и, жін., поет. Таємниця. Соловейко, мій сусідо, Ти не тьохкай у гаю, А коханому повідай Про любов святу мою, Про рожеві, світлі мрії — Мого серця таїну (Михайло Старицький, Вибр., 1959, 499); Все ніби в колі віковім: Любов, розлука, весни, грім, Все ніби вічності луна, Прадавня тиха таїна (Андрій Малишко, Віщий голос, 1961, 123).
♦ Ховати таїну — те саме, що Зберігати таємницю (див. таємниця). Що зі мною таке, я ніяк не збагну… Мов я в серці ховаю якусь таїну (Микола Вороний, Вибр., 1959, 152).