ТАМГА́, и, жін., іст.
1. Тотемний родовий, а згодом сімейний знак власності у вигляді тавра, мітки, яким кочові народи (переважно кочівники Центральної Азії, Сибіру, Причорномор'я) позначали своє майно. Народи самоїдської групи — нганасани, окрім звичайного таврування тамгами власності, ставили на лопатках оленів і знаки іншого господаря — господаря духу тварин (Народна творчість та етнографія, 6, 1968, 39).
2. Герб, печатка або оідпис. Ротмістр подивився на пергамент, списаний чорними гачками східного письма; на тамгу та мигдалювату печатку й люто кинув ярлик отаманові в очі (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 385).
3. Внутрішнє торговельне мито на Русі в добу монголо-татарського ярма. Воно [руське населення] повинно було виконувати інші тяжкі повинності і платежі: поплужне (поземельна подать від плуга), корм (утримання ханських чиновників),.. тамга (мито) (Історія УРСР, I, 1953, 103).